Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Горохівчанин рятував Євромайдан

«Не можна стояти осторонь, коли землякам загрожує небезпека», – так вважає дзвонар Михайлівського собору Іван Сидор, котрий, б’ючи у дзвони, сповіщав про другу атаку «беркутівців» на табір протестувальників.

Про нього і його вчинок написала газета «Волинь нова»

Тривожний дзвін не вщухав усю ніч. До боротьби людей будив 24-річний волинянин Іван Сидор, який нині навчається в Православній богословській академії у Києві.

– Прокинувся о першій годині ночі, бо раз за разом дзвонив мобільний, – згадує молодий чоловік тодішні події. – Телефонували переважно жінки (мій номер є на сайті монастиря) і крізь сльози просили повідомити, що на Майдан напав «Беркут». За годину отримав близько 70 дзвінків і повідомлень із України, Америки, Португалії, Італії, Швейцарії та Польщі. Вирішив не стояти осторонь. Узяв благословення в намісника монастиря єпископа Агапіта і піднявся на дзвіницю.

Хлопцеві допомагав товариш по кімнаті в гуртожитку Андрій, а згодом прийшли інші семінаристи. Церковні дзвони звучали до 5-ї ранку.

– Важко довше, ніж 10–15 хвилин, бити кулаками по дерев’яних клавішах*, – каже Іван. – А тут – 3 години безперервно. Біль відчувався і через рукавиці. Було дивно дзвонити вночі, як зазвичай робимо тільки на Великдень.

Хлопець зізнається, що не знав, яким звучанням сповіщати про небезпеку. Адже востаннє тривожний сигнал набату лунав у соборі ще в 1240 році, коли під Києвом стояла татаро-монгольська орда. Тому все робили, як перед звичайною службою, але більше били у великі дзвони – їх далі чути.

– Написав дружині Яні есемеску: «Дзвоню так, як не дзвонили вже 10 століть», – усміхається Іван. Хлопець каже: у той момент не думав про те, що комусь допомагає. Тим паче, не сподівався на таку бурхливу реакцію людей. Адже й досі отримує дзвінки й листи подяки від незнайомців. Приємних звісток навіть більше, ніж було прохань ударити на сполох тієї ночі.

Молодого чоловіка тепер називають героєм Євромайдану, але він на це лише скромно усміхається.

– Не вважаю себе таким, – каже. – Учинив так, як і належало. Не можна стояти осторонь, коли йдеться про безпеку тисяч людей. А героєм радше є український народ і наші монастирські браття. Адже коли 1 грудня студенти втікали з Майдану, церква відчинила їм двері. Зараз наші монахи щодня на службі читають молитви за Україну. Звичайно, ми не втручаємося в політику, але й не стоїмо осторонь, коли б’ють людей.

Разом із друзями Іван регулярно приходить на головну площу країни.

– Відчуваю єдність, яка панує на Майдані, – ділиться враженнями. – Побачив там багато дружніх і ввічливих людей. Хочеться, щоб таке тепле ставлення один до одного збереглося і після Євромайдану.

Хлопець усе життя мріяв стати священиком. Із трьох років Іван прислуговував у Свято-Троїцькому соборі в Одесі, де батько протоієрей Андрій Сидор – нині горохівський декан – отримав парафію після закінчення Одеської духовної семінарії.

– Завжди був при церкві, – пояснює хлопець. – Коли настав час вибирати життєвий шлях, навіть не сумнівався, що присвячу себе служінню Богу. Хоча деякі шкільні друзі іноді казали: за тебе тато вирішив. Було трохи образливо, бо мав щире бажання. І ніколи не шкодував про обраний шлях.

Нещодавно Іван пережив важливу подію – висвячення в диякони, яке провів святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у столичному Володимирському соборі.

– Як казав святитель Йоан Золотоустий, найлегше – бути поганим священиком, а найскладніше – хорошим, – розмірковує служитель. – У справжнього духовного наставника немає ворогів – для нього всі люди рівні, як були для Ісуса Христа. Священик – не професія, а покликання, що вимагає жертовності. У всьому бачу промисел Божий – і тієї ночі теж звершилося маленьке чудо.

Крім релігійної освіти, Іван Сидор здобуває фах історика в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Працює адміністратором сайта Києво-Михайлівського монастиря і секретарем-референтом Київського єпархіального управління. Захоплюється нумізматикою, зібрана колекція монет налічує близько 600 найменувань. Дружина Яна працює вчителькою іноземних мов у Горохові. Зустрічалися зі школи, восени повінчалися.

* У Золотоверхому монастирі змонтовано єдиний в Україні карильйо’н – музичний інструмент із багатьох дзвонів, звуки з яких видобуваються через клавіатуру. – Прим. ВЄВ.