Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Перші жертвоприношення

Адам пізнав Єву, дружину свою; і вона зачала, і народила Каїна, і сказала: придбала я людину від Господа. І ще народила брата його, Авеля. І був Авель пастирем овець, а Каїн був хліборобом. Через деякий час Каїн приніс від плодів землі дар Господу, і Авель також приніс від первістків отари своєї і від лона їх. І зглянувся Господь на Авеля і на жертву його, а на Каїна і на жертву його не зглянувся. Каїн дуже засмутився, і поникло обличчя його. І сказав Господь [Бог] Каїнові: чому ти засмутився? І від чого поникло обличчя твоє? Якщо ти робиш добре, то чи не піднімаєш обличчя? А якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить; він тягне тебе до себе, але ти пануй над ним (Бут. 4:1–7)

«Адам пізнав Єву, дружину свою; і вона зачала…». Ось перша за часом біблійна звістка про дітонародження, на підставі чого багато хто схильний думати, що в Раю не існувало статевого єднання і що воно виникло лише з часу гріхопадіння як один з його наслідків. Але така думка помилкова, оскільки вона суперечить благословенню про розмноження, викладеному Самим Богом первозданному подружжю ще при самому її створенні (Бут. 1:28). Найбільше, що можна імовірно виводити звідси, так це те, що райський стан тривав дуже недовго, так що перші люди, завжди поглинуті вищими духовними запитами, ще не мали часу віддати данину фізичній, нижчій стороні своєї природи.

«…і народила Каїна, і сказала: придбала я людину від Господа». Очевидно, що Єва дивилася на свого первістка як на дар від Бога або як на нагороду, отриману від Нього. Цим вона, з одного боку, сповідувала свою віру в Творця, порушену гріхопадінням, з іншого – висловлювала надію на отримання від Усевишнього благословенного Нащадка, що має знищити владу диявола.

«І ще народила брата його, Авеля». Ім’я другого сина Адама тлумачать і перекладають по-різному: «дихання», «нікчемність», «суєта» або, як думає Йосиф Флавій, – «плач». Подібно до попереднього імені і воно, ймовірно, мало зв’язок з ідеєю майбутніх обітниць. Скільки раділа Єва першому синові, від якого чекала бачити велику для себе розраду, стільки ж журилася вона через народження другого, як це видно з наречення йому імені Авель. Єва хотіла, мабуть, цим найменуванням висловити, що як у першому синові вона не знайшла чого очікувала, так і від другого вже не сподівається собі радості, – міркує єпископ Віссаріон (Нечаєв).

«І був Авель пастирем овець, а Каїн був хліборобом». Отже, в основах первісної сім’ї дуже рано виникають представники двох споконвічних занять людства, прототипи ­пастуха і землероба. «Ми повністю заперечуємо теорію, що людство пройшло через усі шляхи стану первісних занять, тобто що спочатку воно займалося полюванням, потім перейшло до пастушого життя, нарешті стало осілим і зайнялося землеробством. Ця теорія не підтверджується ні одним прикладом, принаймні протягом тих двох тисяч років, про які ми маємо достовірні відомості» (Георгій Властов).

«Через деякий час…». Так перекладають хронологічну вказівку єврейського тексту, яка дослівно означає: «наприкінці днів». Проникаючи в думку біблійного автора, екзегети по-різному визначають той період часу, в кінці якого описується подія: одні думають, що тут мається на увазі «рік» (точніше – «час новоліття»), інші бачать вказівку на кінець місяця або закінчення тижня – саме на суботу, зокрема, на встановлення богослужбових часів, які освячувалися принесенням жертви.

«…Каїн приніс від плодів землі дар Господу, і Авель також приніс від первістків отари своєї і від лона їх». Хоча значення цих жертв визначалося, за тлумаченням апостола Павла, не достоїнством принесеного, а внутрішнім настроєнням того, хто приносив (Євр. 11:4), однак, оскільки все внутрішнє знаходить відповідне вираження і ззовні, не без значення залишалися і самі дари. Святий Іоан Златоуст із цього приводу зауважує: «Більш проникливі уми вже з самого читання розуміють сказане... Дивись, як Писання показує нам боголюбивий намір Авеля і те, що він приніс не просто від овець, але від первістків, тобто дорогих, добірних; далі – що від цих добірних найцінніше: і від лона, сказано, тобто від найбільш приємного, найкращого. Про Каїна ж нічого такого Писання не помічає, а говорить тільки, що він приніс від плодів землі жертву, – що, так би мовити, попалося, без жодного старання і розбору».

«І зглянувся Господь на Авеля і на жертву його, а на Каїна і на жертву його не зглянувся». Різні достоїнством, характером і особливо внутрішнім настро’єм жертви двох братів супроводжувалися зовсім різним успіхом: Господь «зглянувся» на жертву Авеля, тобто, як тлумачить Іоан Златоуст, «прийняв, похвалив намір, увінчав прихильністю, був, так би мовити, задоволений тим, що звершено...». Нерозсудливість же Каїна відкинув».

Таке ж висвітлення цього факту подається й Апостолом Павлом (Євр. 11:4), який говорить, що жертва Авеля була повнішою, досконалішою за жертву Каїна, тобто більш відповідала основній ідеї жертви, оскільки була пройнята живою і дієвою вірою, під якою, насамперед, розуміється віра в Месію. Жертва ж Каїна, на противагу цьому, мала дух гордості, марнославства, зарозумілості й зовнішньої обрядовості, яка створила цілком зрозумілі перешкоди до її успіху.

«Каїн дуже засмутився…». Точніше думку єврейського тексту передає латинський переклад, де замість «засмутився» пишеться – «розгнівався»: а саме «розгнівався і на брата молодшого, якому Бог віддав перевагу, і на самого Бога, як ніби Він завдав йому образи, явивши знамення Свого благовоління не йому, а його братові», пише єпископ Віссаріон (Нечаєв).

«…і поникло обличчя його». Тобто риси його обличчя, під впливом заздрості і злоби, набули насупленого і похмурого виразу. Не сум, не покаянні почуття або сердечна скорбота за гріх затьмарили Каїнове лице, а дух неспокійної заздрості, глуха, прихована ворожнеча через віддання переваги братові.

«І сказав Господь [Бог] Каїнові: чому ти засмутився? І від чого поникло обличчя твоє?» Ось яке велике милосердя Боже, Який не хоче смерті грішника, але вишукує всі шляхи та засоби до його напоумлення і повчання (Єзек. 18:23)!

«Якщо ти робиш добре, то чи не піднімаєш обличчя? А якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить…». Оскільки лице є дзеркало душі, то похмурий вигляд і понурий погляд – відображенням темних думок і настроїв. Коли ти чиниш добре і совість твоя чиста, то відчуваєш приємність – легкий стан духу, радісно і весело піднімаєш своє обличчя. Коли ж ти робиш що-небудь погане, то це гнітить серце і змушує опускати погляд. І коли останнє трапилося, то біля дверей твого серця лежить гріх і ти близький до падіння. Тому, поки ще не пізно, збери всі свої сили і постарайся відкинути майбутню гріховну спокусу.

«…він тягне тебе до себе, але ти пануй над ним». Закінчуючи попереднє напоумлення Каїна, Бог говорив йому: тебе спокушає зла схильність, але ти не спи і придушуй її, не допускай, щоб злоба, яка міститься в тобі і явлена тут у вигляді лежачого при дверях серця звіра, дозріла до рішучості на злодіяння.

У всьому цьому біблійному розділі дано, таким чином, глибокий аналіз психології людини і художньо точне зображення її внутрішніх найпотаємніших процесів із драматичною боротьбою різних спонук, результати якої неминуче відбиваються і на зовнішньому вигляді людини.