→Газета
→
«МОЖЕ, Й ТИ...»
Сповнилося батьківське пророцтво: Марія Корсак збудувала церкву на отчій землі
Ганна ХАРІВ
У селі Мельники-Річицькі Ратнівського деканату збудували храм. Уперше за майже півтисячолітню історію села. Бо досі тут православної церкви не було. Хоча село немаленьке – до 250 дворів налічує. І населення – більше тисячі чоловік. Цим скористалися протестанти – заснували тут свою громаду й спорудили молитовний будинок. А православні віряни свої духовні потреби задовольняли в сусідній Річиці, в церкві Московського Патріархату.
Тому благородній ідеї звести тут храм Київського Патріархату чинився неабиякий опір. Це знають і селяни, які зраділи, що матимуть свою, українську церкву. Але найбільше труднощів довелося здолати ініціаторці – Марії Корсак. Скільки-то треба було поїздити, аби вирвати дозвіл на спорудження святині у своїй же, батьківській садибі. Виготовляла проект, вишукувала робітників, дбала про іконостас... Не говоримо вже про великі кошти, які довелося витратити. Тут, щоправда, допомогли чоловік, син та їхні колективи.
І ось через рік після освячення місця вознісся трьома куполами чудовий храм Архістратига Михаїла з дзвіницею, прекрасно розписаний, із сяючим золотом іконостасом.
Під час освячення Марія Іванівна зізналася, що їй шкода було тих літніх жінокі чоловіків, які в житті мало доброго зазнали, тільки працювали й працювали в колгоспі – важко і майже задармо. А щонеділі та щосвята доводилося їм долати по кілька зайвих кілометрів до церкви у сусіднє село.
– Я хочу, – сказала під кінець свого слова пані Корсак, – щоб ця церква скликала вас до себе, де б ви могли розділити і радість, і горе, де б ви забували про заподіяні вам образи, де би панувала тільки любов.
Слухали її люди, і не одна жіночка хустинкою втирала очі. А ще подумки дивувалися її щедрості й розуму.
...Вона тут народилася, зростала, була першою в школі. Першою із села після закінчення восьми класів поїхала до Каменя-Каширського вчитися на медика.
Якось, пам’ятає, завітали в село два ченці. І зупинилися біля подвір’я її батька Івана Андріюка. В розмові сказали:
– Буде тут колись храм.
– А хто ж його збудує? – вирвалось у неї.
– Може, й ти, – відповів батько жартома. Бо не міг і в найсміливішій фантазії припустити таке всерйоз.
Але, як кажуть, що неможливо в людей – у Бога можливе.
На все життя стане пам’ятним цей день для Мельників-Річицьких ще й тому, що Божественну Літургію з нагоди освячення церкви правили священнослужителі кафедрального собору Святої Трійці на чолі з єпископом Луцьким і Волинським Михаїлом. Чарував своїми небесними голосами й архієрейський хор «Оранта». Багато людей прибуло, щоб розділити радість незабутнього свята, усвідомлюючи, що прийшов час відроджувати давнє благочестя, долати бездуховність, цинізм, щоб нові покоління змогли перемінити світ, щоб у їхньому середовищі завше був Бог...
До парафіян звернувся владика Михаїл. Почав про значення храму, в якому і освячується нове життя, і полишає людина світ. Наскільки легше, коли є куди прийти вилити в молитві душу. Особливо в хвилини пекучого болю. Тут інший світ. Тут тобі затишно, і відступають проблеми, бо починаєш усвідомлювати, що все – марнота, дріб’язок перед вічністю. А ще задумуєшся про мету свого земного життя, про те, якими справами будеш звітувати перед Господом, коли він покличе тебе...
Архієрей розмірковував над значенням здійсненого Марією Корсак. «Збудуєте ви хату, – сказав він, – і хто вас за це пам’ятатиме? Хіба що діти, на яких її запишете. А храм Божий та його благодійників будуть згадувати і через десятиліття, і століття. Милість Божа допомагає тим, хто поклав собі на серце таке здійснити».
За заслуги у відродженні і розвитку Української Православної Церкви указом Патріарха Філарета Марію Корсак нагороджено орденом Великомучениці Варвари, а кілька її сподвижників – благословенними грамотами.
Дякуючи духовенству за цю високу відзнаку, благодійниця зізналася, що в храм привела її пережита втрата. В автокатастрофі загинув її син. Там, у Луцькому Свято-Троїцькому соборі, її розуміли й підтримували. І це відволікало від великого горя.
Я собі подумала: «А що було би, якби я побудувала церкву?»...
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи