→Газета →
ГРОШІ В ХРАМІ: ПОЖЕРТВА ЧИ ЕЛЕМЕНТ ТОРГІВЛІ?
Запитання читача
Читаючи Святе Письмо, мене зацікавив уривок, де розповідається, як Христос вигнав торгівців із храму. Але сьогодні ж у кожному православному храмі продаються свічки, ікони й таке інше. Як пояснюється це протиріччя?
Відповідає ієромонах Марк (Левків)
Напевне, сьогодні мало хто при здоровому глузді може сказати, що Церкві не потрібно грошей, що вона може існувати й діяти і без них. Зрозуміло, що будівництво, розписи, оздоблення, ремонти й реставрація храмів, утримання кліру, парафіяльних недільних шкіл чи бібліотек, оренда приміщень, оплата енергоносіїв, комунальних послуг, вже не говорячи про придбання неохідного для Богослужінь – риз, спеціальних посудин і речовин (вино, просфори, олива, ладан тощо), – вимагають чималих коштів. Звідки ж їх узяти Церкві?
Як і в першохристиянські часи, так і сьогодні Церква утримується своїми вірянами. Древні християни для Богослужінь приносили до храму як подяку Богові частку від плодів своєї діяльності, вирощене чи виготовлене своїми руками. У храмі все це приймалося священнослужителями і використовувалося відповідно до потреб. Пізніше, коли Церква була державною, крім підтримки парафіян – підтримувалася й державним бюджетом.
Нині ж Церква в дещо інших умовах. У порівнянні з минулим значно змінився уклад життя мирян. На сьогодні небагато з них, зважаючи на свою професію чи спосіб життя, можуть принести до храму десятину «від плодів своїх». Тому, відповідно, в переважній більшості й жертвують Церкві гроші, що також справедливо можна вважати плодами їхньої праці. Свічка, а точніше сказати офіра, – це теж один із видів пожертви. Щодо придбання ікон, духовної літератури тощо, то тут усе залежить від того, як людина сприймає і розуміє це явище. Перше, це усвідомлення потреби у придбанні цих предметів для духовного життя християнина. Друге – задоволення цієї потреби разом із тією ж пожертвою. Якщо ось таке правильне сприйняття існує – зникає й згадане читачем протиріччя. Якщо ж мирянин, церковно- чи священнослужитель сприймають це за торгівлю, комерцію – необхідно виправлятися. А нездатних змінитися служителів Церкви й справді варто «вигнати з храму», як свого часу Христос торговців.
Трапляється, що людина не може скласти визначеної пожертви навіть за свічку, подану записку тощо, а той, хто стоїть за свічним столом, відмовляє їй у найнеобхіднішому. У такому випадку потрібно звернутися до священика. Якщо ж і це не допоможе, то до єпископа. Думаю, у священнослужителів мирянин усе ж знайде розраду.
Власне, оте місце, де віряни беруть свічки, в цьому питанні на сьогодні є каменем спотикання, який викликає звинувачення у торгівлі в церкві, у високих цінах, у грошолюбстві й здирництві. Цьому, як не дивно, сприяють деякі священики, які впровадили викликану браком коштів так звану цінову політику в храмах. Таке розуміння поширюють і певні «прихожани», які думають, що церква – це супермаркет духовних потреб, де можна все придбати за гроші. Відповідно, їх турбує ціна, скажімо, за свічку, вони цікавляться, чому тут дорого, а де можна купити дешевше, й гадки не маючи про подяку Богові чи дорогоцінний намір щиросердечно скласти пожертву.
Щоб вирішити цю проблему, багато хто мудро пропонує: все, що пов’язано з грошима, – винести за межі церкви. Хоч, звісно, далеко не кожна парафія може собі дозволити таку розкіш – мати окреме приміщення для церковної крамнички. Та й, зрештою, чи не стане воно замість місця пожертв справді звичайним магазином?
Безумовно, православним спільнотам, заради того, щоби позбавити мирян спокуси та й, зрештою, уникнути зайвої метушні, яка відволікає від молитви, – необхідно шукати можливість, аби всі потрібні речі віряни могли одержати поза храмом. Необхідним є й скасування такого явища як цінники. Хоча й вони існують радше як прохання про певний розмір пожертви і, напевно, принаймні за моєї пам’яті, ще не було випадку, щоб священик не звершив таїнства чи обряду людині, яка не має чим віддячити. Та найважливіше – навчати християн, коли і яка їхня пожертва є справді люба Богові й чому саме такою вона конче необхідна його Церкві.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи