Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

МОНАСТИРЕВІ У ВОЛОДИМИРІ – 5 РОКІВ

Віктор ГРЕБЕНЮК

Без чернецтва – нема Православ’я. Ченці завжди були охоронцями Благочестя. Але цей шлях спасіння – не для багатьох, у наші ж часи охочих іти такою вузькою дорогою ще менше. Проте чернече життя у Київському Патріархаті загалом, а у Волинській єпархії зокрема налагоджується й розвивається. Про це свідчить і розбудова монастирів, і збільшення кількості насельників та насельниць.

Відчувши покликання до чернечого подвигу, людина має деякий час (для кожного – свій) пробути в обителі послушником і щойно після цього, утвердившись у бажанні й добре себе зарекомендувавши, приймає постриг зі зміною ім’я. Для подальшого вдосконалення на цій ниві чорноризець може згодом прийняти ще суворіші вимоги і стати схимником: спершу прийняти малу схиму, а потім і велику (щоразу з новою зміною імені).

У Володимирському жіночому монастирі Різдва Христового, який цього року відзначає п’ятиріччя, єпископ Луцький і Волинський Михаїл відслужив Божественну Літургію і з цієї нагоди виголосив проповідь. Звертаючись до насельниць святої обителі, владика зазначив: «Чернече покликання рідкісне й особливе. Нині в Українській Церкві небагато монастирів, небагато й тих, хто спасається в них. Тим важливішим є приклад кожної з вас. Пам’ятайте, що не тільки Бог дивиться на вас, а й люди. Тож провадьте своє життя у монастирських стінах так, щоб і самим спастися, і багатьох привести до Христа».

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 5 (30)