Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Образи – віра в символах

Ще у ранньохристиянському живописі шукали способу активного перетворення дійсності, в ньому вперше закарбували вищу реальність, яку ввели в земний час і земний простір. Довголітні богословські й мистецькі пошуки реалізуються у візантійському іконописі, який набуває особливої знакової системи, доступної лише освіченим і посвяченим. Ікона почала вміщати в собі безмежність, впливаючи на розум та інтуїцію віруючого.

Суть релігійного мистецтва – протистояти «образу звіриному». Наші давньоруські іконописці були духовидцями. Все, що наповнювало їх душу, вони з надзвичайною ясністю і силою втілили в образах і фарбах, – це бачення іншої життєвої правди та іншого смислу буття. Словами важко передати красу і могутність незрівнянної мови релігійних символів.

Іконописець через молитовне богоспілкування отримує можливість вибирати з художніх засобів ті, які найкраще розкривають християнський духовний світ. Адже твори мистецтва священної тематики вимагають найбільшої досконалості. Через ідеали прекрасного прокладаються стежки до духовності. Ікона прекрасна тоді, коли вона спонукає людину до молитви.

Вражає барвиста святковість волинських ікон XVII–XVIII століть, яку створюють напружені чисті кольори, одухо­творені чудові лики. Ці мистецькі твори виконано у стилі українського бароко, якому судилося найповніше передати притаманний українському національному характерові потяг до святковості, поетичності, смак до яскравих барв. Майстри іконопису використовували естетичні смаки свого часу і передавали події священної історії реалістично, наближали їх до історичної картини. При цьому застосовували світлотіньове моделювання з витонченою пластикою, просторову побудову краєвиду.

Українські іконописці глибоко знали і розуміли церковні символи та давні візантійські канони. Це давало їм свободу від сумнівів і оберігало від розриву між змістом і формою. Подиву гідна геометрична логіка іконописних композицій. Такий пошук гармонії був почерпнутий в античному мистецтві й по-християнськи переосмислений; використовували його і майстри італійського Ренесансу. Ці знання застосовував, талановито поєднуючи візантійські канони і бароковий стиль, волинський іконописець XVIІ–XVIII століть ієромонах Білостоцького монастиря Йов (Кондзелевич).

Зокрема, в його іконі з села Бобли Турійського району «Св. великомученик Христовий Георгій» композиція утворює логічне коло, що говорить нам про благословляючу присутність Божу. Принцип кола лежить і в компонуванні сюжетів ікон празникового ряду іконостасу з церкви села Перванче Горохівського району (зберігаються в Музеї волинської ікони), якими проілюстровано цю статтю.

У XVIII ст. портретування, яке процвітало в європейському світському малярстві, через духовне переосмислення потрапляє в бароковий український іконопис. Яскраво виражена індивідуальність ликів апостолів на перванецькій іконі «Вознесіння», передає їхній психоемоційний стан, допомагає глядачеві пройнятися настроєм події. Лики Ісуса Христа, Богородиці й ангелів ідеалізовані, як створила їх традиція впродовж століть. Для досягнення рівноваги в побудові образа іконописець використовує геометричний принцип центричності. Цей принцип має глибокий богословський зміст, бо в іконі коло символізує Божественну ідею світу.

Колірний лад ікони звучить радісно і велично. Переливи жовтаво-золотистих відтінків поєднуються з багатством синіх. Це якнайкраще передає Божественну довершеність, адже пари кольорів червоний – зелений, жовтий – синій є найбільш гармонійними. Такі пари називають доповнювальними, бо розміщені ці кольори у круглому спектрі навпроти один одного. У фізиці відомо, що два пучки світла, забарвлені у доповнювальні кольори, перетинаючись, дають біле, тобто нейтральне, світло. Білий колір в іконі відповідає динамічній тиші, це досконалість гармонії, повнота буття.

Колірне рішення кожного образа розкриває зміст зображеної події. Божественну любов і жертовну місію Спасителя в іконі «Богоявлення» символізує червоний плащ довкола Його постаті, яскрава пляма якого виступає єднальним логічним центром композиції. Насичений зелений колір плаща Йоана Предтечі відображає його людську природу. Розбілені кольори одягу ангелів передають їх духовну сутність; розріджений колір вказує на невагомість, «повітряність». Білий тон у зображенні набедреної пов’язки Ісуса та покривала в руках ангела примушує дзвінкіше звучати всю присутню в композиції тональність. Білий колір в іконі символізує Божественні енергії, він – досконалість і повнота, це не відсутність кольору, а синтез і повнота всіх тонів райдуги. Не випадково колір голуба білий, бо Він – Дух Святий – Третя Іпостась Усевишнього.

Кольори в іконі – це не просто фарба, а ритми гімну, які співає душа Богу. В їх сукупності щоразу інша мелодія, символіка барв може дещо мінятися, залежати від утвореного емоційного стану.

Золото в іконах знаменує вічність, зелений колір – життя, синій – таємницю, червоний – жертовність, голубий – чистоту, жовтий – тепло і любов, пурпур – перемогу, фіолетовий – особливість служіння, бірюзовий – молодість, чорний – пустоту, відсутність благодаті, іноді гріх і злочин, чорний із синім – глибоку таємницю, оранжевий – благодать Божу, яка перемогла матеріальність.

В іконі «Воскресіння» постать Христа теж композиційно окреслюється колом, утвореним хмарами. Древко орифлами (прапора) у руці Спасителя та піднята вгору Його права рука утворюють схему латинської букви «V», що означає «victoria» – перемога. Горизонтальна лінія кам’яної плити наче підкреслює літеру «V» і цим утверджує символ перемоги. Отже, навіть гріб, що вказує на смерть, звучить у симфонії перемоги вічного життя над смертю.

Воскресіння Господнє є основоположним у християнській вірі. Найбільш відповідає логіці події гама з трьох кольорів: жовтого, синього та червоного, які є основними в кольорознавстві, бо на їх основі можна утворити всі інші. Тому майстер уміло поєднує жовто-вохристі тони з синіми та світло-червоними.

Ікону «П’ятдесятниця» побудовано за принципом горизонтальної та вертикальної симетрії. Хрест, закладений у побудові сюжету, освячує апостольську місію, яка на п’ятдесятий день після воскресіння набрала сили.

Ікони – це шлях і засіб спілкування з духовним світом. Вважалося, що образ не створював іконописець, а благодатно втілювався через нього. Він готувався до роботи як до священнодійства – молитвою і постом. Іконописець включався в літургічне і містичне життя Церкви, щоби сповна відчути сутність ікони, і втілював її особливою знаковою мовою.