Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Де гурт, там і сила!

«…Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20), – говорив Христос. Тож хочеться, аби кожна добра справа, за яку беруться гуртом, була благословенна Творцем і увінчувалася успіхом. Але щось таки, мабуть, порушилося останнім часом у суспільстві людському, бо аж ніяк не тримаються логіки дії, які постають перед нашим зором.

Відшуміла чергова виборча кампанія, пронеслась бравурним вихором через серце і розум кожного представника так званого електорату і дала поживу для експертів та аналітиків. У розкішних студіях перед об’єктивами телекамер, у громадському транспорті, на дворових лавках міркують люди про те, що відбулось, аналізують, сперечаються, шукають істину.

Легше останнім часом зібрати велелюдну громаду на майдані під стягом якоїсь нової партії, ніж об’єднати навколо маленької конкретної справи. До таких печальних висновків спонукають злободенні картини нашого побуту. Сільська громада, на жаль, почала забувати добрі прадідівські традиції, пов’язані зі словом «толока’». Колись люди збиралися один до одного на вечорниці не тільки щоб поспівати. У тісній хаті з каганцем усім знаходилось діло – вишивали, пряли, ткали, дерли пір’я, лущили кукурудзу… Збиралися разом і на жнива, збір іншого врожаю, будівництво хати. Якщо виникала у кого потреба в грошах – скидалися, хто скільки міг. «У гурті то й смерть не страшна» – впевнені були українці, бо не тільки біда, а насамперед добрі справи єднають наш народ, наділяють неабиякою мужністю.

Тепер же раптово стали перед фактом якоїсь начебто безпорадності. У міських багатотисячних дворах мешканці не спроможні толокою облаштувати дитячого чи спортивного майданчика, поставити зручну лавочку для відпочинку. Із ЖЕКу – не дочекаєшся. Виглядають «спонсора». І він приходить – під звуки духового оркестру, із урочистим перерізанням стрічки, ярликом, прикріпленим до «новобудови» із назвою благодійницьких адрес та імен: не забудьте, мовляв, віддати свій голос на чергових виборах за вашого рятувальника! Сільські громади, які в усі віки відзначала хазяйновитість та мудрість, не можуть нині спромогтися навіть на невеличку будку від дощу на автобусній зупинці – ждуть чергових виборів, аби виклянчити у кандидата кілька гривень на таку серйозну справу! Єдине, що згуртовувало громади останнім часом, – будівництво храмів, бо то справа свята. Але почастішали випадки, коли кандидати «задобрюють» грошима парафіян і на ремонт чи облаштування території Божого дому.

Згадаймо, як через Мойсея Господь закликав людей долучитися власною працею та жертвоприношенням до будівництва святилища: «…І взяли вони від Мойсея всі приношення, які принесли сини Ізраїлеві на потреби святилища, щоб працювати. Між тим ще продовжували приносити до нього добровільні дари кожного ранку. Тоді прийшли всі мудрі серцем, що виконували всякі роботи у святилищі, кожен від своєї роботи якою хто займався, і сказали Мойсеєві говорячи: народ багато приносить, більше, ніж потрібно для робіт, які повелів Господь зробити. І наказав Мойсей, і оголошено було у стані, щоб ні чоловік, ні жінка не робили уже нічого для приношення у святилище; і перестав народ приносити. Запасу було доволі на всякі роботи, які належало зробити, і навіть залишилося» (Вихід,35:3–5).

Щедрість народна не має межі, коли благословенна Богом. Що ж трапилось у нашому суспільстві, якщо навіть парафіяни опускають безпомічно руки, коли йде мова про ремонт храму, купівлю церковного начиння, загорожу кладовища? На людську свідомість явно мають вплив сучасні тенденції, коли благодійник не бажає залишатися невідомим і вимагає за свою «доброту» віддяки у формі нашого голосу на виборах. На цих людях справджується пророцтво Ісаї: «Слухом почуєте – і не зрозумієте, і очима дивитись будете – і не побачите» (Мф. 13:14).