→Газета
→
Твоя десятина
За великим рахунком до храму ідуть, аби збагатитись духовно і знайти виходи із непростих життєвих ситуацій. Люди шукають полегшення в наболілому і завжди сподіваються на Господню допомогу. Щира молитва полегшує людські страждання і здатна зцілити згорьовану душу та тіло. «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете, стукайте, і відчинять вам; бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють. Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм, бо в цьому є Закон і Пророки» (Мф:7–7, 8, 12).
Щирі молитвеники ніколи не виходять з Божого дому голіруч – Господь завжди обдаровує їх щедротами. Притім Творцю від нас, окрім молитви, нічого не потрібно. В новозавітному Письмі нічого не сказано про десятину, яку християни буцімто повинні віддавати на церкву. Але пожертвувані гроші залучаються на ремонт храмів, плату за енергоносії, транспортні витрати, видавничу справу, організацію релігійних передач в телерадіоефірі – словом, забезпечують життєдіяльність духовного осередку.
Благочинність, як правило, повинна бути безіменна. Якщо ви у храмі поклали на тацю більшу купюру, то ваше ім’я буде відоме тільки Творцю, Який знайде можливість віддячити вам за щедрість. Ті ж, хто творять добрі справи задля «піару», залучаючи до акцій засоби масової інформації, мабуть, не довіряють всевидящому оку Господа і перестраховуються, аби не кануло у безвість подароване…
Дехто вважає, що його пожертви ідуть суто в кишеню священикам (яким, до речі, треба жити саме од вівтаря!), і не бажають віддавати свої кровні, хоча не проти прислужитися власними статками на славу Божу. Як діяти в такому випадку?
Один мій приятель це питання вирішує досить ефективно. Вирахувавши десятину від власних доходів, спрямовує кошти на конкретні справи: купує лавки й книги для нової церкви, офірує на лікування хворого (знайомого і не дуже), придбає щось із зимового одягу сироті… Така десятина справжнього вірянина з успіхом вписується в Божий закон «Люби ближнього» і дає йому життєву наснагу творити і надалі добро в силу власних можливостей.
А тепер порівняймо нашу середню зарплатну десятину із такими ж відсотками сучасних багатіїв, так званих олігархів. Якщо і спроможеться такий власник на пожертву в один відсоток свого статку, то про це знатиме чи не увесь світ, бо не менше ще одного відсотка йому потрібно заплатити за телерадіоефір та газетну рекламну площу…
Як ми знаємо з Письма, Сам Бог ніколи не змінюється, але іноді змінюються Його вимоги. Біблія недвозначно говорить, що жертовна смерть Христа і Його преславне воскресіння поклали край юдейському Закону з його 613-ма обрядовими заповідями, у т. ч. про десятину. Апостол Павло проводив «збір для святих», які потребували підтримки. Але ніде в Біблії ми не читаємо, щоб він чи інші апостоли збирали засоби як плату за своє служіння (Діян. 3:6). Хоча Павло завжди з вдячністю приймав дари від збору, «…не тому, що я шукав подаяння, але шукаю плоду, який примножується на користь вашу» (1 Фес. 2:9; Флп. 4:15). Отже, серед послідовників Христа в першому столітті практикувалося добровільне дарування, а не обов’язковий збір десятини. Пізніше св. Юстин Мученик писав: «Багаті серед нас допомагають бідним… І забезпечені, за бажанням, дають кожен скільки вважає за потрібне» («Перша апологія», бл. 150 р.).
Проте десятина як форма забезпечення Церкви іноді зустрічалася в Православ’ї. Так, святий рівноапостольний князь Володимир на десяту частину своїх доходів побудував Десятинну церкву – перший мурований храм на Русі. Збирали десятину в нас, як і в стародавньому Ізраїлі, натурою, на користь храму і його служителів. Була навіть посада «десятника», а в РПЦ після Стоглавого собору – «десятського священика», у віданні якого був збір десятини. Але у XVIII столітті ці посади зникли.
В Церкві Новозавітній строга десятина стала необов’язкова; за часів апостолів було добровільне пожертвування. У Православній Церкві є тільки вільні офіри, хоча деякі віряни прагнуть жертвувати не менше як десяту частину своїх доходів, посилаючись на біблійне правило. Це справа їх особистого благочестя. Але, маючи можливість допомогти іншим, ми утверджуємось у власній людській гідності та душевній величі. Згадаймо споконвічну прадідівську мудрість: краще давати, аніж просити.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи