Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

«Любити дітей – добре, але цього мало»

У селі Сьомаки Луцького районного деканату відкрили й освятили нову недільну школу

22 лютого подію розпочала хресна хода від храму до приміщення, розташованого неподалік. Священик Валерій Владика, настоятель місцевої парафії Апостола і євангеліста Йоана Богослова, запросив вірян на чин освячення закладу, що його для духовного виховання дітей виділила сільська рада.

Після освячення на присутніх чекав концерт, режисерами й учасниками якого були учні недільної школи.

Якщо у місті можуть виникати труднощі з відкриттям такої школи в зв’язку з високою платою за оренду приміщення, то в селі Сьомаки просто було складно дібрати його. Однак настоятель з парафіянами, жертводавцями і сільською радою таки досяг мети.

– Отче Валерію, коли виник намір організувати недільну школу в Сьомаках?

– Ми з матінкою давно мали намір створити недільну школу. Зізнаюся, що готувалися до цього ретельно, спілкувалися з місцевими людьми, шукали охочих, придбали необхідну літературу, розробляли програму занять.

– Що найбільше спонукало Вас до створення такого закладу?

– Спонукала перш за все віра в майбутнє українського народу. Ми нарікаємо на чимало «дорослих» проблем, але ж всі були з Божої ласки немовлятами, згодом дітьми. У кожній дитині є свій хист і багатий внутрішній світ. Але з кожним роком життя там з’являється певна порожнеча. Звісно, її наповнює реклама, розваги з інтернету, вулиця. Але це не та участь, якої ми хочемо для дітей, правда ж?

Сільські діти не мають стільки можливостей, як міські, щоб розвиватись на дозвіллі. Батьки заклопотані і в тих, і в тих, комп’ютери є, до школи ходять. Але як вони витрачають свій інший час і де шукають відповідей на запитання? Це ж діти – у них постійно є запитання. Інша справа, що дорослим це помічати незручно.

– Тобто недільна школа у Вашому розумінні – рятувальна соломинка для дитячих сердець?

– Звісно, благою справою ми насіємо зернятка любові й доброти, що в майбутньому дасть плоди. Самі бачите, так склалося, що молоді в сільських церквах майже не видно. Можна звинувачувати когось, а можна взятися за проблему і спробувати її вирішити.

На цьому етапі ми організували ще церковний дитячий хор. Репетиції відбуваються регулярно, надалі він працюватиме при недільній школі. Дітки спілкуються з батьками, навіть певним чином навчають їх. Приємно бачити, коли зрілі люди йдуть до церкви з вдячністю, молитвою і радістю, що їхні нащадки обрали життя з Богом у серці.

– Скільки учасників недільної школи на сьогодні?

– Поки що 18, але приєдналися до нас не всі, бо дехто хворіє. Зацікавилися сім’ї з сусідніх сіл. Тобто, ймовірно, охочих буде більше. Тоді ми подумаємо про додатковий клас чи, може, навіть два. Ні для кого не секрет, що ефективне заняття – в групі, але не надто великій.

– Які ще перспективи бачите, отче?

– Дуже хотілось би створити окремий клас зі своїм графіком і планом – для дорослих. З дітьми працювати простіше: велика активність, відкритість до сприйняття, тож одразу видно, як налагодився контакт і чого можна очікувати далі. Дорослі ж здебільшого перебувають у полоні стереотипів, якихось упереджень… Звісно, є речі, над якими треба працювати, але є й такі, які варто викорінювати. В нашому випадку – зусилля повинні бути об’єднані.

– Якими методами Ви послуговуєтесь у роботі з дітьми?

– Я прихильник того, що з дитиною потрібно працювати на рівних. Коли вчитель каже розгорнути зошит і записувати за ним – може, учнів зо три й послухаються, а решта малюватимуть чи взагалі ловитимуть ґав. А й з тих трьох, які послухають, скільки засвоїть інформацію і зможе її потім відтворити? Я знаю, що таке система навчання, маю три вищі освіти; крім того, в армії був заступником командира батальйону з виховної роботи. Також я ще й батько. Життєвий досвід навчив мене спілкування з дуже різними людьми, а ретельний аналіз дитячої поведінки навчив правильно реагувати в нетипових ситуаціях.

У нас парти на занятті розставлені півколом. Я озвучую дітям тему й одразу запитую про їхні думки, асоціації. Виходить так, що конспектую я за ними, а не навпаки.

Знаєте, любити дітей – добре, але цього мало. З дітьми потрібно працювати як ні з ким іншим. Тому мій головний метод – це взаємодія. Ми щирі, ми усміхнені, з Божою ласкою ми відкриті до пізнання світу. Є чимало істин, що нам здаються звичними просто тому, що ми їх часто чули. Але чи вникали в сенс?

Священик висловлює велику вдячність і бажає Господнього благословення парафіянам, односельчанам, доброчинцям і жертводавцям, а також діткам, без яких нічого б цього не було.