Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

«Я ПОЛЮБИВ СТРАЖДАННЯ»
11 червня – святителя Луки, архієпископа Сімферопольського, сповідника. 2007 року Церква відзначила 130 років від дня його народження

Священик Микола САВЧУК,
настоятель парафії Благовіщення Пресвятої Богородиці в Луцьку,
Віктор ГРЕБЕНЮК

Православні нечасто відзначають дні народження угодників Божих, а переважно дні їхньої смерті або дні знайдення мощей тощо. Але згадати про святого в той день, коли Господь привів його у світ, молитовно звернутися до нього саме в ту дату – теж добре діло. Тим більше, що не так давно в Луцьку замироточила ікона цього святого, і від неї були численні зцілення, тож лучани не могли не згадати про святителя в день його ювілею. Те, що ікона замироточила в храмі Київського Патріархату, свідчить про неправдивість тих, хто заперечує його благодатність, а те, що вірні й духовенство нашого Патріархату так урочисто вшановують святого, який був за походженням росіянином, заперечують вигадки, нібито УПЦ КП – політична націоналістична організація, а не Христова Церква, де нема «ні грека, ні юдея».

Хресна хода з чудотворним образом розпочалась від Благовіщенського храму, де він перебуває постійно, і попрямувала через ціле місто. Процесію, у якій взяли участь миряни і духовенство луцьких міського і районного деканатів, очолив канцлер протоієрей Микола Цап. Зустріли її біля брами кафедрального Троїцького собору єпископ Луцький і Волинський Михаїл та соборне духовенство. У цьому храмі, де образ залишено на кількаденне вшанування, відправили Вечірню з акафістом святителеві Луці.

У проповіді владика зазначив: «Згадуючи про численний сонм Божих угодників, ми часто думаємо лише про тих, хто спасався у давньоминулих століттях, а проте наші дні дали світові не одного подвижника, хто удостоївся місця серед лику святих. Луці Кримському довелося боротися проти духів злоби піднебесної в ті часи, коли особливо великими були більшовицькі гоніння на Христову віру, однак він не тільки не зрадив Бога, а й, незважаючи на катування, заслання, всіляку зневагу, не втрачав жодного випадку, щоб свідчити про Христа, про істини Православ’я. У той час, коли безбожництво було офіційною ідеологією в Радянському Союзі, він свідкував, що немає ворожнечі між справжньою наукою і справжньою релігією, а є їхня гармонія. Це був учений-християнин. Тепер, звісно, немає гонінь, яких зазнавали перші християни та віруючі за часів державного атеїзму, але перед християнином стоїть чимало спокус, аби звести з істинного шляху. Святитель Лука подолав ті спокуси, що стояли на його шляху, маємо і ми долати свої. Бо, як знаємо з Писання, місто буде помилуване і задля десяти праведників».

Яким він був у земному житті? Для багатьох з нас – сучасником. Чимало людей знало його професором медицини, блискучим хірургом, автором численних наукових праць, зачинателем нових напрямків у медицині. Багато вірян знали його як істинного пастиря народу православного, блискучого проповідника, ревнителя Благочестя, який був готовий голову покласти за те, щоб не відступити від жодного догмата.

Хто ж він насправді? Людина-легенда? Так, бо ще за життя його мали за святого, за людину, яка змогла власним життям довести неправдивість радянської доктрини про несумісність, ворожість науки і релігії. Життя святого є прикладом високого служіння Істині, прикладом несхибного стояння у вірі. Навіть у часи найбільшого розгулу антирелігійної кампанії він ніколи не знімав ряси і хреста, навіть в університеті читав лекції у священичій одежі, під час операції перед ним завжди стояла ікона Богородиці, перед нею він молився, ставив хрест йодом на тілі пацієнта і, водимий Божою Рукою, творив воістину чудеса, спасаючи часто і безнадійних хворих.

Усі спроби атеїстичних агітаторів блискуче розбивалися аргументами владики. Одного разу на запитання: «Як це ви, професоре, ніколи не бачили Бога, а вірите в Нього?» – Лука відповів: «А ви в розум людський вірите?» – «Вірю». – «А я неодноразово відкривав людський череп, розтинав мозок – і ніякого розуму там не знаходив. Знімаючи черепну коробку, не бачив у ній ні розуму, ні глупоти. Так само і я не бачив Бога. Але, щоб мати смисл життя, необхідно вірити в те, що Він є. З Богом життя знаходить мету, опору. Маючи Бога в душі, наповнюєшся справжнім багатством».

Як зміг досягнути святитель недосяжної величі духу, якої не змогли зламати 11 років заслань і таборів? Читаючи його біографію і порівнюючи з житіями інших святих Церкви, відзначаємо спільне – дійсну, жертовну любов до Бога і до людей, готовність ще з дитинства служити ідеалам Добра.

Господь щедро наділив Валентина Войно-Ясенецького (мирське ім’я святого) талантами. Він мав чималий хист до живопису, навчався паралельно у гімназії і в Київській художній школі у 1890–1895 рр. Потім вступає до Петербурзької академії мистецтв, створює власні полотна, бере участь у виставках, продовжує навчання в Мюнхені. Але змінює рішення щодо кар’єри художника, вступивши в 1898 р. на медичний факультет Київського університету. Що ж спонукало молоду людину різко змінити свій життєвий шлях? Як згадував сам святитель – бажання принести людям якнайбільше користі: «Я вивчав медицину винятково для того, щоб бути сільським, мужицьким лікарем».

Не стримував професор Валентин Войно-Ясинецький дію в собі Благодаті, регулярно відвідував Богослужіння, а будучи головним лікарем Ташкентської лікарні, за часів революційної розрухи, 1921 року, на пропозицію місцевого владики Іннокентія стати священиком, відповів: «Добре, владико, стану священиком».

Того ж року приймає чернецтво й рукопокладається на єпископа. Затвердив сан Патріарх Тихон, будучи вже під арештом.

Тяжким було життя єпископа Луки: довгі роки поневірянь, розлука з ближніми, часто на межі життя і смерті. Святитель знав, що всі арешти, табори, тюрми, допити, катування, заслання, хвороби, діяльність його як хірурга, архієрейське служіння – усе з волі Божої. Але більше, ніж власна доля, тривожила його доля Церкви. «О Матір моя зневажена, Свята Церкво Христова! Ти сіяла світлом, правди і любові, а нині що з Тобою? Хто винен у Твоїй нарузі? Чи тільки будівники нового життя, церкви земного царства, рівності, соціальної справедливості і земного достатку? Ні, повинні ми сказати з гірким сльозами, не вони одні, а сам народ. Якими сльозами оплатить народ наш, що забув дорогу в храм Божий?»

Святитель Лука, канонізований 2000 року, як і за земного життя, Божою Благодаттю, яка цілющим миром з’являється на святій його іконі, зціляє страждущі душі й тіла, навертаючи народ до віри.

Ось декілька випадків:

Пан Микола з Житомира потрапляє в жахливу автокатастрофу. Покалічене тіло, поламаний череп стали безутішним горем. Але саме перед тим торік, на початку листопада, почала мироточити ікона св. Луки в храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці, що в Луцьку. Молитви до святого, святе миро поставили на ноги молодого чоловіка. Недавній дзвінок Миколи засвідчив – він зараз повністю здоровий і медичне обстеження не виявило потреби в подальшому лікуванні.

Юнак з-під Києва приїхав, шукаючи порятунку, до ікони. Щиро молився, просив заступництва святого Луки, бо в нього була пухлина мозку. Мали робити операцію, але навіть при її успішному завершенні людина була б інвалідом на все життя. Через деякий час знову приїжджає – схвильований і здоровий! Пухлина зникла, потреба в операції відпала! Раділи всі присутні в церкві, служили подячний молебень.

Ось із радісними сльозами прийшла молода жінка, розповідаючи, що вона вагітна, але раніше лікарі сказали, що плід неправильно розвивається, треба робити аборт. Але людина, усвідомлюючи, що це вбивство, рішуче відмовилась, повністю поклалась на Господа і заступництво святого Луки, молилася, часто помазувала миром свій живіт – і чудо сталося: лікарі засвідчили, що плід незрозумілим чином став нормальним.

А ось, уже надвечір, поклонитися святому здалеку приїхала жінка і розповіла таку історію. Лікарі поставили фатальний діагноз – рак підшлункової залози рідкісної форми, який неможливо лікувати. Але людина понадіялась на Божу силу, постійно молилася, щоранку вживала миро з освяченою водою – і хвороба відступила. Перед приходом до нас у церкву жінка пройшла обстеження в лікарні на найновішому обладнанні. Лікарі були здивовані, що вона ще жива, засвідчили, що метастази закальцинувалися, припинивши розвиток. Біль, який часто виникає, жінка втихомирює, помазуючись миром.

А жителька Луцька, гарна молодиця, зцілилася від гепатиту „С”, тепер її печінка нормально функціонує. Часто можна цю людину побачити в церкві за щирою молитвою.

І ще факт духовного зцілення. Жінка з приміського села взяла мира, ввечері помазала голову своєму чоловікові, колишньому комуністові, безбожникові. Після того він ледь дочекався ранку, щоб піти ісповідувати свої гріхи в церкві, тепер став практикуючим християнином. І таких зцілень безліч...

Багато людей зціляються від душевних хвороб. Приходить до храму хлопець, у якого була паралізована воля, ним керували якісь голоси, він робив, що вони йому наказували. Людина мала велику біду, перший раз він не міг переступити поріг церкви, не міг підійти до Сповіді, до Причастя, але Божа благодать перемогла, юнак часто сповідався і причащався, згодом зміг молитися, боротися з нечистю і тепер спокійно ходить у храм, славлячи Бога.

А одного вечора стався такий надзвичайний випадок: перед помазанням, підійшовши до ікони, приємна на вигляд жіночка почала дивно кашляти, а потім гавкати і видавати жахливі звуки, її стало трясти і кидати, вона повністю втратила контроль над собою. Демонічна сила поривала її знищити ікону св. Луки, але в кількох сантиметрах від неї руки хворої зупинилися, а дикий голос зсередини її кричав «Ой! Не можу!» Усі люди в церкві впали на коліна, почали співати Ісусову молитву. Це було вражаюче! Згодом людина втихла і довго молилася. Наступного дня спокійно, але злякано підійшла до ікони, ніяково просила в людей вибачення, хоча всі розуміли, що то було не з її волі. Людина зцілилася, тепер може ходити в храм і прославляти Бога.

Отже, не залишає Господь вірних Своїх і всім, кому потрібно, посилає зцілення, утішення і заступництво через Своїх святих.

Багато приходять до ікони людей, не тільки вірних Київського Патріархату, а й Московського, римо- і греко-католиків. І по їх вірі Господь посилає їм. Не ділить святий Лука людей на конфесії й Патріархати, а стражденних утішає і зціляє...

Приклад цього заступництва хай буде всім нам на врозумлення, бо всі ми знаємо, що Божа присутність є там, де мир, любов, де спокій душевний. Господь дав нам, православним Київського Патріархату, можливість утверджувати мир на своїй землі. Дай, Господи, нам сили понести!

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 6 (31)