Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

«...ЗАЛИШАЄТЬСЯ ВІРИТИ В БОГА!»
У Лищі поблизу Луцька оновилося багато образів

Андрій ГНАТЮК

Диво-ікони

Українці завжди мали у своїй хаті образи. Помешкань, де б не було святих зображень, удавнину, мабуть, не існувало. Ікони були прикрашені найгарнішими рушниками, що свідчить про особливо шанобливе ставлення до них господарів. Адже українці завжди були богомільними, тим більше, що з нашої Батьківщини поширювалося хрещення східного світу.

Велику роль іконам наш народ відводив невипадково. У період формування християнського мистецтва у Візантії цим словом позначалось будь-яке зображення Спасителя, Богоматері, святого, ангела чи події у священній історії, незалежно від того, було це зображення скульптурним, живописним, мозаїчним чи якою технікою виконано. Люди це робили для того, щоб було краще молитися. Вони тоді ніби віч-на-віч спілкувалися з Богом, Якого не можна побачити. Через ікону «...ми бачимо зображення тілесного Його вигляду і чудес, і страждань Його, освячуємось і повністю радіємо, і вважаємо себе щасливими. І шануємо, і вклоняємося тілесному Образу Його», – пише св. Йоан з Дамаску.

Бог, створюючи людину, наділив її найбільшою владою: поставив її вище інших земних істот. Але людина сама згрішила, зганьбивши себе. Адам уже не був тим, хто міг стати відображенням Божественної краси. І тоді Господь посилає на землю Свого Сина – Ісуса Христа, Який зовні нічим не відрізняється від інших, але має силу спокутувати гріхи всього людства, перенести страждання на хресті та воскреснути. В одній Особі – два Єства: Людське і Божественне. Ісус Христос Своїми стражданнями проклав нам дорогу в Царство Небесне, за умови, що будемо йти туди очищеними. Тому на іконах ми бачимо не просто зображення, і молимося не до скла, паперу чи дошки, а до Первообраза – до того, Хто там зображений. Це може бути як Спаситель, так і Богородиця, як ангели, так і ті, хто ще за життя довів свою ревну любов Господу. Бо чи може дошка творити чудеса? Звичайно, ні. Чи може папір зцілювати? Ні. Чи може скло оберігати від епідемій, нашесть і подібного? Ні. Тим більше ми маємо масу прикладів, коли життя людей змінювали саме святі образи. Церковна література зафіксувала чимало випадків, коли молитви до святих ікон допомагали позбутися пияцтва і наркоманії.

Тому чимало ікон названо чудотворними: через них отримували зцілення багато людей. Ми вже писали про мироточиву ікону святителя Луки (Войно-Ясенецького), архієпископа Сімферопольського, сповідника. Оновлення ікон – не менш вражаюче диво. Якщо мироточення ми ще якось можемо побачити, то зафіксувати хід оновлення досить важко. Найчастіше люди вже бачать результат, який можуть порівняти з тим, який вигляд образ мав раніше. Інше чудо трапилося в селі Лище, неподалік Луцька. Там стали спостерігати масове оновлення ікон. Інформація дуже швидко поширилася Україною, і сюди стали приїздити групи з найвіддаленіших її куточків.

Лищенське диво

У хаті сім’ї Микитчуків перші зміни помітив 24-річний Юрій.

– У понеділок я прокинувся вранці. Пішов поїв, хотів подякувати Богу. Дивлюся на «Таємну вечерю» – появились обриси на лиці, скрізь такі золотисті. Їх майже не було видно. Потім я прикликав сестру свою, маму, тата. Тоді й вони теж переконалися, що ікони оновлюються.

– З’явилось сяйво, золотом покрите, – продовжує мову сусідка Олена Паламарчук. – Куплене воно таким не було. На апостолах, на самому німбові Ісуса Христа, по всій іконі.

У кімнаті Віра Микитчук помітила, як оновлюються образи, з якими вона ще брала шлюб.

– Вони були старенькі, тьмяні – всі оновилися. І Успіння Богородиці, і Серафима Саровського, і Георгія Побідоносця. А в кімнаті дочки моєї – одна від одної на очах усіх. Я скажу, що це знамення Боже для усіх. Щоб дійсно люди вірили в Бога.

– І потім люди почали сходитись, – продовжує Юрій Микитчук. – І навіть перед ними було таке, що ікони оновлялися. І так перед усіма. І навіть зараз таке робиться, що ікони оновлюються.

– А як воно відбувається?

– От ви дивитесь на ікону – вона змінює свої кольори, стара ікона. Наприклад, потерта набирає кольору, насиченості особливої, яскравості такої.

Благословення Боже

Але перш, ніж продовжити розмову про лищенське диво, ближче познайомимося з Юрієм. Він жив, як і більшість його однолітків. Про Бога згадував хіба що тоді, коли траплялася біда. Піст для нього не значив нічого. Гору брали розваги.

Усе змінила поїздка в Почаїв. Там, каже Юрій, отримав якесь натхнення на молитву, після чого став регулярно відвідувати церкву. Та ще й праці святих отців заронили добре зерно в душу, піднесення відчув біля святих мощей.

– Раніше я не задумувався так. Знав, що Бог є. Вірив. І все, – ділиться сокровенним Юрій Микитчук. – Ну, не думаєш, наскільки Він близько. Я почав молитися – і Він дійсно зробив чудо таке. Дійсно, коли молишся з душею, тоді й відчуваєш, що Бог є з тобою і біля тебе. Навіть піст переносити значно легше: дух такий піднімається, тобі не хочеться ні їсти, ні пити навіть кілька днів. Це таке відчуття, воно зміцнює тебе.

Свого часу, розповідає Юрій, йому доводилося боротися зі злими силами. Було це в дитинстві, і не один день. Тепер він розуміє, що врятувати від них може лише Господь. Очевидно, ще тоді Всевишній зберіг хлопця, якому призначено шлях молільника. Тепер він молиться по годині вранці і ввечері й відчуває від того велике піднесення.

– Раніше ж я не так молився. Як почав, то зрозумів, що можна перемогти злі сили. А раніше боязнь була, відчай. Буває, страх такий нападає, як ти чогось не можеш, з тобою щось буде. А молитва надає впевненості.

– Як Ваші друзі ставляться до того, що Ви так стали молитися, адже відомо, що більшість молоді далека від Церкви. Як вони Вас тепер сприймають? Коли Ви приїхали з Почаєва, Вас же кликали десь відпочити, розвіятись. І раптом – Ваша відмова...

– Сказали: «Дивно. Який піст може бути? Дивний ти якийсь». Я просто не ходив нікуди. От піст – я не йду.

– А після посту Ви спілкувались?

– Ну так, звичайно. Я ж молодий. Пити кинув, курити три роки.

– Тобто Ви відчуваєте, що Ваше життя змінилося?

– Так, відчуваю. Відчув навіть тиждень тому благодать від Бога.

– А як надалі пов’язати своє життя з Богом Ви плануєте?

– Не знаю. Звичайно, молитися і дотримуватися всього того, що Він заповів.

– Одруження чи монастир?

– Буде видно. Як Бог дасть, так і буде. Мені завжди кажуть: «Чого ти не одружився, тобі вже 24 роки?» Я кажу: «Якщо Богові буде угодно, значить, я одружуся, якщо ні – то ні». Мама запитує: «Ну, а як ти будеш знати, чи буде то угодно, чи ні? Може, ні?» – «А просто, – кажу, – коли ти молишся, ти маєш відчуття якесь, чи то треба це робити, чи ні».

– А взагалі багато відчуттів під час молитви приходить?

– Просто коли щось робиш – ти відчуваєш, чи правильно зробив. Потім тебе просто мучить совість. Повинно бути, я думаю, в кожного таке відчуття.

Під’їжджаємо до господи Микитчуків. На подвір’ї гуртуються люди. Стільки буває хіба що в особливі дні. Усі чекають священика, який з понеділка щодня відправляє молебень. Поки триває підготовка, люди охоче діляться враженнями про диво. Мешканка села Аліна Приходько розповідає, що принесла прикластися до ікон хвору дитину.

– Ніколи не могла подумати, що це мене в житті може торкнутися, – з трепетом говорить ще одна жителька Лища Наталія Юзюк. – Люди приносять свої ікони і вони також оновлюються, наливаються яскравими кольорами, деякі сяють.

– Виходить, що і на нашій, Українській Церкві є благодать, – каже Віталій Ковальчук.

За кілька хвилин чотири кімнати хати вщерть заповнюють люди. Священик починає правити там, де ікон найбільше. Потім тривають переговори, аби на кілька днів образи передати до церкви, де до святинь зможуть прикластися більше людей.

Серед оновлених образів найстаріші ті, які у хаті від часів одруження Юриних батьків. Інші – придбані здебільшого після паломництва хлопця на Святу Почаївську гору. Вони себе проявляють тим, що чіткішають їх контури, більш контрастними стають барви. У хаті оновлюються також ті ікони, які приносять з собою люди.

Сусідка Любов Юзюк розповіла:

– Ми принесли ікону «Таємна вечеря», яку вже не мали наміру вішати на стіну. Вона вже була дуже старенька, поношена. І раптом на очах людей образ став оновлюватися. За якихось кілька хвилин він зробивсь чистесеньким, жовтесеньким і після Служби набирає кольорів ще. І килимок там видно, і скатертинку. Така простенька іконочка, і ніхто б не подумав, що так може змінитися. Це вже Боже благословіння, Бог над нами і все бачить. І нам залишається вірити в Бога!

– Господь закликає скинути з себе цю земну гріховність і наблизитись до Нього, – підсумовує настоятель парафії Святого Йоана Хрестителя в селі Лище протоієрей Віктор Пушко. – Оновлення ікон, безумовно, є знаком. Нам важко усвідомити, як такі надприродні речі можуть статися. Але в такі хвилини ми насамперед повинні пам’ятати про страх Божий і з тремтінням у серці молитися й уповати на Його милість. Нехай буде воля Отця. Мене тішить, що диво спостерігають набагато більше людей, ніж двоє чи троє. І якби не така кількість свідків, свідчення, безумовно, можна було б поставити під сумнів і, напевне, знайшлися б такі люди. Як псалмоспівець Давид мовить: «Безумець говорить у серці своїм: „Бога нема“». Тому безглуздо заперечувати ці чудеса. Це не людська, а саме Божа справа.

Подібні факти свідчать про святість ікон. А це підтверджує істинність і благодатність Православної Церкви.

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 6 (31)