Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Символ віри – на тілі: як і навіщо?

Запитання: «Що для православного християнина означає натільний хрестик і звідки пішов звичай носити його»?

Відповідає священик Андрій ХРОМЯК, викладач Волинської православної богословської академії, кандидат богословських наук.

Життя православного повинно бути завжди направлене на особисте спасіння. Для спасіння людей Господь наш Ісус Христос воплотився, був розп’ятий і воскрес, щоб дати нам можливість спасіння й перебування в Його Небесному Царстві.

Тому з давніх часів хрест, на якому помер Христос, став предметом побожного шанування, символом хресної жертви Спасителя. Зображення хреста зустрічаються ще в давньохристиянських катакомбах. Хрест (особливо після закінчення гонінь) став обов’язковим атрибутом храму чи навіть оселі християнина.

Звичай носити натільні хрести походить із перших віків Християнства. Під час гонінь їх зображали на тілі або носили таємно через страх переслідувань, а також щоб язичники глузуванням або діями не паплюжили святиню. У житті православного християнина натільний хрест відіграє особливу роль: це ознака належності до Христової Церкви. У символічній формі він прославляє викупну жертву Христову, а також нагадує те хрестоносіння, про яке Господь сказав: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде» (Мк. 8:34). У такому розумінні натільний хрест захищає християнина від диявольських підступів. За словами св. Йоана Кронштадтського, «хрест завжди для віруючих є велика сила, що звільняє від усякого зла, особливо ж від злих дій ненависних ворогів».

У народі хрест, хресне знамення вважалися найвірнішою зброєю для боротьби з нечистою силою. Так, їжа, яку перехрестили, укріплює не лише тілесні, але й душевні сили людини; хресним знаменням осіняли речі, щоб вони приносили як матеріальну, так і душевну користь. Ходити без натільного хреста вважалося на Русі гріхом. Слову людини без хреста не довіряли, а про безсовісних і злих людей казали, що «хреста на них немає».

Натільний хрест завжди був об’єктом християнського мистецтва, у якому побожні майстри намагалися передати неописанну красу животворчого знаряддя нашого викуплення. Св. Андрій Христа ради юродивий, що бачив хрест Господній у раю, куди він був вознесений ангелом, свідчив, що вигляд небесного хреста Господнього прекрасний і «подібний до веселки». Цілуючи його, він «сповнився великою радістю і відчував пахощі, сильніші за райські». Відгомін цієї небесної краси майстри намагалися передати через особливу символічну мову матеріалів і форм натільних хрестів.

Проте належить особливо пам’ятати, що натільний хрест – аж ніяк не талісман-оберіг. Також не можна ставитися до нього лише як до ювелірної прикраси, носити у вигляді сережок тощо. Не слід викладати його поверх одягу, напоказ.

Шанування хреста на Україні завжди було великим. Хрести вінчали ворота міст, на дорогах і перехрестях установлювалися поклонні хрести, (т. зв. фігури), щоб подорожні могли зупинитись і помолитись. У побуті кожної православної сім’ї хрест також займав дуже важливе місце: прагнули помістити цей знак віри в кожному приміщенні дому, креслили, випалювали або коптили на одвірках свічками, з якими стояли в Страсний четвер при читанні Євангелія. Зображення хреста обов’язково поміщали над колискою немовляти і шлюбним ложем новоодружених. Іноді в спальні був особливий хрест, яким при відході до сну благословляли приміщення і ліжко. Щоправда, це можна робити і натільним хрестом. Узагалі в кінці вечірніх молитов за Церковним Уставом належить цілувати свій натільний хрест.

Бажаєте одержати відповідь православного богослова на Ваші запитання? 
Звертайтесь до редакції: 43025 Луцьк, Градний узвіз, 1; (0332) 72-21-82; hazeta.vyev@gmail.com