Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

«Дітей із “неправильного” патріархату причащати не будемо»

Нещодавно я відвозила своїх онуків у табір відпочинку при жіночому монастирі, що знаходиться в лісі поблизу села Старосілля Маневицького району… Дуже чудове місце – навкруги чистий поліський ліс з ягодами та грибами, ­по-сучасному облаштована територія з усіма комунікаціями, спортивними майданчиками, басейном для купання. З дітьми працюють студенти вузів, а також семінаристи та священики.

Якщо чесно, то я не уточнювала, до якого Патріархату належить цей монастир, а виявилось – даремно, бо мене поставили на місце з першого дня заїзду.

Усіх приїжджих зустрічав священик і давав бланки для заповнення анкетних даних кожної дитини з місцем проживання та хрещення. Коли він прочитав, що ми з Торчина, то перепитав, у якій церкві хрещені. Відповіла, що в Українській Київського Патріархату. Священик сказав, що вони тут дітей причащають, але моїх – не будуть. Я поцікавилась – чому? Він на мене уважно подивився і промовив: «Ну ми ж з вами розумні люди, то ви ж розумієте?». Я відказала: «Ось тому, що ми розумні люди, я й перепитую, чому наших дітей не можна причащати?». Батюшка по­обі­цяв зі мною поговорити пізніше. На жаль, пізніше не вийшло. Цю тему підняла на п’ятий день, коли приїхала по свою внучку. Вдома вона пояснила, що всі молитви та піснеспіви у них відбувались російською (старослов’янською) мовою.

Правда, коли онуку забирала, то розмовляла не з тим священиком, а з вожатими – семінаристами, які підтвердили, що наших дітей не причащали, бо ми з неправильного Патріархату і невизнаної віри. Я навела їм приклад із власного досвіду: коли в нашій родині сталася біда з близькою людиною, ми просили молитись за її здоров’я у всіх храмах Торчина… Ніхто не запитував, з якого ми Патріархату. Бог почув наші молитви – продовжив її життя ще на два роки.

Торчинці дуже толерантні до всіх Церков. Всі між собою дружать і мирно співіснують. Тільки деякі, я вважаю, фанатичні парафіяни Московського Патріархату чомусь вважають себе вищими за всіх інших…

Отож я хочу запитати: «А хто ви такі, священики Московського Патріархату, що берете на себе роль Бога, щоб судити?..». Досить, що ви на кожній службі молитесь за здоров’я того, хто благословляє вбивць наших дітей. Воістину, ми унікальний народ: українців уже тисячами нищать, калічать із благословення Кирила та його духовенства, а парафіяни продовжують їм поклонятися. Якої ще більшої біди потрібно, щоб ви прозріли?

Ті, кому належить об’єднувати народ, виховувати патріотизм, з усіх сил ділять його на правильних і неправильних. В їхньому розумінні об’єднання Церков – це приєднання до Московського Патріархату.

Як і тисячі моїх співвітчизників, я не дуже обізнана з усіма правилами церковної ієрархії. В Біблії про Патріархати не згадується. В церкву йду до Бога і хочу чути богослужіння рідною мовою.

Час іде, все змінюється, вдосконалюється. Можливо, і в церковних порядках потрібні зміни, вдосконалення відповідно до сучасних потреб громади? Чого гріха таїти, не так уже багато людей, особливо молодих, ходять до церкви, бо їм там нецікаво, та й вистояти важко. Мимоволі починаєш грішити, думаючи, коли та служба скінчиться. Тому швидше йдуть до барів, як до церкви, бо коли дитина вивчила «Отче наш» українською, живучи в Україні, а їй священик з іншої церкви каже, що правильніше російською чи старослов’янською, то яка буде віра в дитини?

Є над чим працювати священнослужителям усіх Патріархатів, бо простий народ у переважній більшості не вникає у канонічність Церков, а хоче просто зайти в будь-який храм, коли є поклик душі, і щиро помолитися до Бога, щоб ніхто в цей час не скубав, що ти не так одягнений і, борони Боже, не до того Патріархату належиш.

Один із молодих священиків, з яким розмовляла, сказав, що, на жаль, Церква у наш час – теж політика. А я додала б, що і бізнес, де діють сфери впливу і боротьба за паству. Тільки від народу, тої ж пастви, залежить об’єднання Церков в єдину помісну справді Українську Православну Церкву. Хай допоможе нам Бог!