→Газета →
Очі Архангела
Петро ВІНЦУКЕВИЧЛямент
«Горе вам, хто приєднує дім до дому, хто приєднує поле до поля, так що іншим не залишається місця, начебто ви одні оселені на землі» (Іс. 5:8); «О ви, що суд перетворюєте на отруту і правду кидаєте на землю!» (Ам. 5:7). Так гаряче серце пророка відповідає на несправедливість і жорстокість гнобителів. А ось тяжкий стогін ще одного премудрого: «І обернувся я і побачив усякі утиски, які чиняться під сонцем: і ось сльози пригноблених, а утішителя в них немає; і в руках гнобителів їхніх – сила, а утішителя в них немає» (Ек. 4:1). То невже не буде втішення і не буде праведного суду? Перед очима постає картина Страшного суду з розпису у Володимирському соборі в Києві: душу тривожать прекрасні і страшні очі архангела, який тримає терези совісті над морем людських тіл, і мимоволі спадають на думку слова великого і нещасного поета:
Но есть и Божий суд,
Наперсники разврата!
Есть грозный суд; он ждёт,
Он недоступен звону злата.
И мысли, и дела он знает наперёд.
Як же сталося так, що працелюбний, глибоко віруючий і добрий народ створив бандитсько-злодійську державу? Невже все це закладено в генах? Якщо росіяни поважають своїх великих деспотів і вбивць, то ми, українці, – схиляємося перед багачами. Вочевидь, не даремно пройшло трьохсотлітнє рабство і більшовицький терор – народ утратив свою первозданну душу й, отримавши довгоочікувану волю, як євреї в пустелі, поклонився «золотому тельцю». Чомусь натовп поважає товстосумів-олігархів, голосує за них, проводить у структури влади. Так відбувається криміналізація влади, а потім криміналізація свідомості й усього суспільства, хоча очевидно кожному, що людина, яка займається великим бізнесом, не може бути совістю нації.
Хіба не попереджав нас про це сам Спаситель: «де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6:21)? Так чому століттями переживши неймовірні страждання, ми побудували саме таку державу? Чіткої відповіді нема, є тільки питання, які роздирають душу. Чому ж наша слов’янська душа метається між двома крайнощами: якщо соціалізм – то обов’язково безбожний, який жорстоко пригнічує свободу особистості й піддає суспільство тотальному терору; якщо ж капіталізм – то дикий, який безжально експлуатує трудящих, де продається все – починаючи від уряду і закінчуючи нічним сторожем? Хтось із мислителів сказав, що розкладення суспільства відбувається у двох випадках: перший – коли немає злочину, але є кара (це більшовицький варіант соціального зла), другий – коли, навпаки, є злочин, але немає кари (це наше бандитсько-злодійське кримінальне суспільство).
В Україні іде війна за гроші, і ця війна відбувається на найвищому рівні влади. Посол США в Україні заявив, що нашій країні не так страшні російські танки, як корупція, тобто наші власні олігархи-вампіри. Будь-який протест проти існуючого порядку розглядається владою як посягання на єдність нації та стабільність держави, очевидно, за принципом: «ви воюйте, а ми будемо наживатися». Всі вампіри сидять у своїх палацах за шестиметровими парканами і нахабно сміються з рабів; вони забрали у свою власність навіть озера, береги річок і морів та відкрито хизуються своєю розкішшю. Пані Льовочкіна і Шуфрич мають свої острови на Дніпрі, куди, як співається в пісні: «А в терем тот высокий нет хода никому». Депутат же Верховної Ради Дубневич є власником тридцяти квартир у Києві. Чи це не безумство?! Янтарний бізнес почали брати під контроль тільки тоді, коли наїлись там – нагорі. Так невже функція президента полягає лише в тому, щоб нагороджувати посмертно героїв?
А судді хто? Кожного разу розігрується один і той же низькопробний спектакль: парламент позбавляє олігарха-злодія (напр., Клюєва) депутатської недоторканності, суд відпускає під заставу – і, дивіться, той уже в Москві на Рубльовці.
Але всі демонструють свою показну релігійність: у всіх кабінетах ікони, всі освячують свої іномарки і палаци, хрестяться на урочистих молебнях. Але немає у судді справедливості, у прокурора – захисту, у лікаря і священика – милосердя. Чи є віра в цих людей? Очевидно, немає віри і в Паші-Мерседеса – так кияни називають архієпископа, настоятеля Києво-Печерської лаври Павла за те, що той любить роз’їжджати на найдорожчих іномарках і сварить журналістів за дешеве взуття. Пашо, ти ж під час постригу перед Богом клятвено відрікався від усіх радощів і благ світського життя! А живеш у розкішному палаці під Києвом, купаєшся у власному басейні і, треба гадати, не один, а з гуріями. Пашо, а де твій ослик? Ах так, ти його залишив Христу… «Вот так и живём, не ждём тишины…» Але тепер Україні потрібні такі, як Авраам Лінкольн, Бонапарт, Пілсудський…
Передбачаю неминуче заперечення богословів-ортодоксів: Церква не повинна займатися соціально-політичними питаннями, у неї зовсім інше завдання – спасіння душі людської від гріха й успадкування Царства Небесного. Ні, шановні добродії, Царство Небесне починається вже на землі. Чиста релігія можлива тільки у відлюдників – там стоїть питання тільки про душу. Але людина живе в суспільстві, й саме в суспільстві йде найжорсткіша боротьба добра зі злом. Тому боротьба за соціальну справедливість є не лише економічним і політичним питанням – це грандіозна релігійно-моральна проблема.
То взагалі, як і чому з’явилася соціальна несправедливість? Щоб повністю розкрити цю тему, необхідна була б ціла книга, але Церква зобов’язана і тут сказати своє слово. Один письменник-класик зазначив, що людина, яка застовпила ділянку землі та сказала: «Це – моє!», і є зачинатель експлуатації, засновником соціального зла.
Але як же відбувається розшарування на багатих та бідних? Що є причиною прибутку вампірів-багатіїв і як вони смокчуть кров у своїх жертв? Звідки і як з’являється прибуток, сьогодні знають навіть школярі старших класів. Ми часто чуємо: «Він – мільйонер, він може надати матеріальну допомогу, подарувати медичне обладнання, видати студентам одноразову стипендію, подарувати продуктові набори, навіть побудувати церкву». Словом, «він може дати». Але мало хто ставить собі запитання: а звідки ж він узяв ці мільйони і мільярди? Відповідаємо: так у вас же, раби, тільки у вас, адже більше взяти ніде. Світова класична політекономія в особі своїх великих спеціалістів має чітку відповідь на поставлене питання: існує непорушний економічний закон, за яким скільки підприємець вклав у виробництво товару, стільки й отримав при його продажу з різницею в ціні, що незначно коливається. Звідки ж тоді береться прибуток? Із додаткового продукту (додаткової вартості). А вона як отримується? Прибуток капіталіста – це частка неоплаченої праці трудівника, оскільки праця (робоча сила) – це єдиний товар, котрий у процесі виробництва здатний створювати прибуток. Як би потім банки не накручували проценти, саме в первинному капіталі закладено додаткову вартість, тобто його прибуток. Але все це відбувається в західних країнах, у нас же, крім усього цього, іде неприкрита кримінальна кража державної скарбниці, у нас – клептократія, тобто влада злодіїв і шахраїв.
Однак усі ці закони відкрили не тільки економісти й політики. Про це задовго до них писав найближчий учень Христа апостол Яків: «Ось плата, яку ви утримали у робітників, що працювали на ваших полях, голосить; і голосіння женців дійшли до вух Господа Саваофа» (Як. 5:4).
Багато було пролито крові людьми за соціальну справедливість, і кращі ієрархи Християнської Церкви не залишались осторонь цієї боротьби (такі як Томас Мюнцер, Ян Гус, Савонарола, Йоан Златоуст), адже правда Божа повинна бути всюди – і в печері подвижника, і на барикадах.
А суд буде! Хай вампіри не забувають слова все того ж апостола Якова: «Ви розкошували на землі та зазнали насолоди; наситили серця ваші, ніби на день заколення» (Як. 5:5). Та спочатку буде суд людський, і він уже був не раз. М. Бердяєв писав, що революція – це суд Божий над суспільством, суд над християнами, які зрадили християнство. Ось тоді вони почують грізні слова: «Іменем революції!». А потім уже буде архангел із прекрасними, страшними очима, який тримає терези совісті.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи