Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Газета

БЛИСК І УБОЗТВО ТАВРИДИ
Подорожні записки прочанина про Крим

Віктор ГРЕБЕНЮК

Блиск і убозтво ТавридиОсь уже три роки паломницька служба нашої єпархії працює на повну силу. Паніматка Лариса Савчук, керуючи цим підрозділом консисторії, старається, як може, тож волинські богомільці мають змогу побувати в близьких і далеких відпустових місцях. Найдовшою і найскладнішою подорожжю, що її пропонує паломницька служба нашим пілігримам, є проща до православних святинь Криму. Цього року побував там і автор цих рядків.

Крим у нашій уяві – це море і пальми. І квітуючі пальми (на південному березі), і тепле море в Криму справді є. Але щоб добутися до моря і пальм, треба проїхати степовий Крим: довгі десятки кілометрів рівної як стіл площини, де нема ні людей, ні дерев, ні, здається, й тварин, – тільки пожухла трава, тільки велетенські пожежі, яких ніхто не гасить, та знову довгі версти випаленої землі, де вогонь уже відгоготів. Особливо вражає це вночі: здається, що полум’я до неба зліва, справа, позаду й попереду – то виверження вулкана.

Поніжитися на березі моря чи в затінку пальм багато часу не було: ледь не щодня наша паломницька група виїжджала в різні куточки півострова – у місця, пов’язані з подвижниками Православ’я. Адже Таврида, а не Київ – колиска Християнства у нашій Вітчизні: саме тут спершу проповідував апостол Андрій, тут з’явилися перші громади християн, тут поклали життя за Христа численні мученики, а вже потім відбулось офіційне хрещення Русі.

Не все, звісно, видно з вікна автобуса, але склалося враження, що православних храмів у Криму не більше, ніж мечетей, причому і тих, і тих – мало. У Бахчисараї – колишній столиці Кримського ханства – вони стоять поруч, а трохи віддалік – Кримська лавра. Ця монаша обитель має славну історію, і нині її насельники докладають усіх зусиль, щоб відродити її від більшовицьких руйнувань, спасаються самі й навертають на істинну путь численних прочан. Проте намолене місце псує політиканство деяких ченців. Так, один із них наприкінці своєї бесіди, загалом змістовної і гарної, висловився перед нашою групою дослівно так: «Русский – это не национальность, это вероисповедание. Поэтому, братия и сестры, все мы, православные, – русские». Я знав, що деякі монахи Московського Патріархату культивують російський шовінізм, але, живучи на Волині, де УПЦ МП що не кажіть, а все-таки інша, з цим зіткнувся вперше, тож такі вислови просто різали вуха.

Наступного дня ми побували в Херсонесі Таврійському, який слов’яни називали Корсунем. Це місто заснували давні греки, воно проіснувало багато століть, нині ж це руїни, історико-археологічний заповідник на території Севастополя. Саме тут князь Володимир Великий прийняв Християнство. Власне, можливих місць тієї вікопомної події тут два, і вони поруч. Свято-Володимирський храм, відновлений під патронатом Президента Леоніда Кучми, – це велетенська споруда із мармуру і позолоти, прикрашена високомистецькими стінописами, тут божественно лунає хор і все сповнено благоліпності. Щоправда, у книгарні, яка має безліч прекрасних душеспасенних книг (усе, зрозуміла річ, по-російськи), продається й шовіністична преса псевдоправославних братств.

Зовсім поруч із цим величним храмом – друге ймовірне місце хрещення князя Володимира, але як воно відрізняється од першого! Це засмічена руїна з поіржавленою перекошеною табличкою, над якою, щоправда, зведено капличку-альтанку з відповідним написом. Є в Корсуні й інші православні святині: рештки старовинної базиліки (це її зображення містилося на одногривневій банкноті) та катакомбна церква ранніх християн, проте зайти до неї неможливо через аварійний стан.

Наступну поїздку – до Інкерманського монастиря Св. Климента – я ждав з особливим трепетом. Справа в тім, що ваш покірний слуга писав тоді художній твір про цього подвижника Божого, прочитавши дещо на тему його житія, і тепер мав побачити місцевість, де відбувається дія. Климент, папа Римський – великий подвижник Благочестя, один з найшанованіших всехристиянських святих, покровитель Русі-України. У перші століття Християнства, коли список книг Нового Заповіту ще не було цілком усталено, його послання до коринфян багато громад включало до Святого Письма (а Коптська Церква, тобто єгипетські християни, включає й донині). Безліч досліджень, наукових зібрань, богословських дискусій було присвячено цій особі. А скільки молитов полинуло до святого Климента про його небесне заступництво!

І ось ми в Інкерманській обителі, освяченій мучеництвом цього святця. Нас зустрічає купа покидьків, із якої тече зловонна рідота. Далі – монастирський корпус, покрівлю якого і вікна вибито ще в Другу світову, так він і стоїть, безверхий і сліпий. Далі – власне діючий монастир, дуже бідний. Видно, що братія старається підтримувати в ньому порядок, хоча гід стверджує, що вже років п’ять тут нічого не змінюється. Прикро вражає розміщене при вході зображення «древа Християнства»: Московський Патріархат на ньому являє собою непорушний стовбур, а Київський, УАПЦ, католицькі Церкви та протестантські спільноти – відпалі гілки (втім, такі малюнки можна подибати й на Волині). А ось місце, де святий Климент учинив чудо: для каторжників-християн, які потерпали від нестачі води, він єпископським жезлом висік джерело у каменоломні. Тут, посеред кар’єру, нині – цілюще озеро, у нього паломники хотіли б увійти, вмитися, зцілитись. Але це вдається не всім: водойма заросла, захаращена всіляким непотребом, як і весь кар’єр. Мимоволі подумалось: якби монастир належав братам католикам, вони б тут хутко влаштували «другий Ватикан». А ми? Недбале ставлення до своїх святинь – біда не тільки Кримської єпархії УПЦ МП. Наприклад, у нашій єпархії є всеукраїнська святиня – Жидичинський монастир, і в якому ж він стані?

Є ще багато інших відпустових місць у Криму, є куди полинути православному серцю. Та скільки ще старань треба докласти всім нам, щоб і тут, і повсюди в Русі-Україні по-справжньому утвердилась і процвітала наша віра. І як шкодить у цьому наше роз’єднання. Писав же святий Климент до коринфян (і до всіх нас): «Заздрість і розбрат зруйнували великі міста і цілковито знищили великі народи... Ваше розділення багатьох розпустило, багатьох сповнило смутком, багатьох сумнівами і всіх нас – печаллю, а смута ваша все ще триває».

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 10 (35)

26 жовтня 2007 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо