Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЯК ПОВЕРНУЛИ РЕЛІГІЙНІ СВЯТА

Андрій БОНДАРЧУК,
народний депутат України першого скликання, голова Волинського крайового Братства Св. ап. Андрія Первозваного (Луцького Хрестовоздвиженського)

Так, сталось це ще в Радянській Україні, коли до проголошення незалежності було вісім місяців. Але Різдво Христове, Великдень, Трійцю християни 1991 року вперше відзначили офіційно, як вихідні і святкові.

Нині це вже історія. Але варто згадати цю важливу подію, яка вилилась у коротку Постанову Верховної Ради УРСР від 26 грудня 1990 року.

Ще на початку першої сесії, коли формувався перелік питань, які депутати пропонують розглянути, я від мікрофона озвучив свою пропозицію про офіційне визнання цих свят. То був один із пунктів моєї передвиборчої програми. Доки Верховна Рада не сформувала постійний секретаріат, я був у складі тимчасового секретаріату першої сесії, на адресу якого надходили тисячі листів, телеграм, телефонних дзвінків. Були серед них і такі, що осуджували мою пропозицію про свята: треба, мовляв, ділом займатись, працювати, а не святкувати. Були і схвальні відгуки. Однак реакція керівництва Верховної Ради на мої виступи була нульовою, хоч про це я нагадував з трибуни, від мікрофона.

Розпочала роботу друга сесія. Актуальність питання посилювалася з кожним днем, бо наближалися канікули, які в парламентах Заходу прийнято називати різдвяними. Мої нагадування були знову, мов горохом об стіну. Тоді, користуючись правом законодавчої ініціативи, підготував проект постанови. Тодішній керівник секретаріату М. Хоменко запевнив, що після обговорення на засіданні президії документ буде на робочому столі кожного депутата. Однак його ніхто так і не бачив, на обговорення президії ніхто не виносив. Включились невидимі гальма. Тому за три дні до закінчення роботи сесії я підготував колективний запит депутатів до Голови Верховної Ради. Оперативно зібрав необхідну кількість підписів під своїм проектом із проханням винести його на обговорення сесії. Серед них є й автографи комуністів, партапаратників. Щоправда, більшість їх мовчки повертали мені папір, інші коментували: «Я коммунист и взглядов не меняю», «Праздники церковные? Хватит праздников, работать надо». «Да пошёл ты со своими святами!..» Однак об’їхати це питання тепер було неможливо: згідно з Тимчасовим регламентом, при 150 підписах депутатів воно автоматично ставилось у порядок денний. Запит вручив Голові Верховної Ради Л. Кравчуку.

Як на те, Кравчук відлучився, а І. Плющ, який став головуючим, вирішив перестрахуватися і поставив питання не про обговорення, а про доцільність обговорення, хоч це спотворювало проект. Про це я тут же нагадав головуючому, але машину зупинити не вдалось: 118 «за», 146 – «проти». І коментар Плюща на додаток: нехай, мовляв, місцеві ради вирішують кожна у себе – святкувати чи ні, у них є на це право. Знайома бюрократична гра політика. Хіба ради, які щойно під проводом «керівної і спрямовуючої» благословляли руйнацію храмів, переслідували за святкування релігійних свят, тепер прозріли і підуть на це при діючих обкомах і райкомах? Зрештою, є принципова відмінність: чи це рада області, міста, району на своїй території, чи вищий законодавчий орган України.

Останній день сесії. Л. Кравчук у доброму настрої: мабуть, поїздка до Москви була вдалою. А мені неспокій шматує душу. Реальної віддачі від нашої роботи люди ще не відчули, а через кілька днів – Новий рік, Різдво Христове...

Потрібен якийсь свіжий поворот. Я йду до мікрофона, але там уже першим стоїть В. Червоній. Він нагадує про мій вчорашній запит, ще раз озвучує його. Вдалий момент! Бо біля мікрофонів нема нікого, головуючому ні на що переключити розмову. Мій сусід депутат із Вінничини О. Зінченко і я звертаємось до другого сусіда – депутата О. Саввіна (митрополит Агафангел), який мовчки сидить біля нас, і вмовляємо його виступити. Він неквапом підіймається, іде до трибуни і говорить, що Патріарх Московський і всея Русі звернувся до Б. Єльцина з подібним проханням і той позитивно вирішив його. Парламентська більшість уважно слухає ієрарха, вона його вельми поважає. Це добре, бо додасть на підтримку проекту немало голосів. І хоч митрополит противник Української Церкви, я подякував йому за підтримку.

Розгортається дискусія біля мікрофонів. Голова комісії з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин завідуючий ЦК КПУ М. Шульга пробує залякати: «У нас є напруга міжнаціональна. Ми хочемо ускладнити ще й міжрелігійну?»

Та ось уже на підтримку запиту висловлюються депутати О. Влох, М. Голубець і, як не дивно, – С. Остроущенко та інші. Кравчук просить дати йому проект постанови. Нагадую, що він є у секретаріаті, президії, а одночасно поспіхом риюсь у папці і знаходжу дві копії проекту. Одну несу Кравчуку, другу – Червонію, який не покидає пост біля мікрофона. Він і зачитує її.

Доопрацювати проект доручено групі депутатів, до якої ввійшов і я. Її очолив юрист, голова комісії О. Коцюба. Та в його варіанті від мого лишились ніжки та ріжки. Довелося ще раз переробляти. Добрий, грамотний проект запропонував тоді й член групи З. Дума. Нарешті погодили єдиний. Кравчук ще раз просить виступити депутата Саввіна. Той говорить про значення найбільших християнських свят, про потребу підтримати проект постанови.

– Хто за те, щоб голосувати за цю пропозицію?.. Тисніть кнопку «за», – пропонує Л. Кравчук.

274 «за». Звершилось!

Так Верховна Рада УРСР прийняла постанову «Про пропозиції щодо святкових і неробочих днів в Україні», у якій говориться: «...З метою задоволення потреб віруючих громадян Української РСР визнати неробочими дні релігійних свят – Різдва Христового, Великодня і Трійці (по одному дню)».

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 12 (37)