→Газета
→
ВИСОКОСНИЙ РІК – БЛАГОСЛОВЕН
Чому деякі християни бояться року з 29-м лютого?
Віктор ГРЕБЕНЮК
– Із весіллям треба поспішити до Пилипівки, бо ж наступний рік – високосний...
– У нову хату переселятись не будемо, хай рік так постоїть, бо то ж рік високосний...
– Той рік високосний буде – люди мертимуть як мухи...
– З нового року добра не жди: високосний...
Такі й подібні розмови чув кожен із нас, і щоразу, тільки-но завершується «звичайний» рік та підходить на день більший, як вони поновлюються. Чому ж бувають роки високосні, чому люди їх бояться і як до цього ставитися православним християнам?
Сорок шостого року до нашої ери правитель Римської імперії Юлій Цезар увів новий, удосконалений календар для своєї держави. Усю наукову роботу виконала група вчених під керуванням астронома Созигена, але, як це не раз буває, слава дісталась тому, хто підписав указ, – Юлієві Цезарю: календар стали називати юліанським (тепер ми ще кажемо – старий стиль). У ньому задля точнішого числення часу було впроваджено додатковий день кожного четвертого року. Річ у тім, що період обертання Землі навколо Сонця становить приблизно 365 діб і 6 годин. Щоб вирівняти це шестигодинне зміщення, і доставляється «зайвий» день.
Рік у тогочасних римлян завершувався не груднем, а лютим. По-латині він називається фебруаріас, був присвячений язичницькому богові Плутону, володареві підземного царства мертвих, інше ім’я якого – Фебруус. Тому-то й був останнім цей місяць у році, що присвячувався богові смерті, тоді здійснювались й ритуали поминання померлих. Згодом рік у римлян став починатись із січня – януаріаса, місяця, присвяченого богові часу Янусові.
Дні місяця римляни лічили не так, як лічимо ми, – просто перше, друге, третє... Кожне перше число називалося календи (звідси й слово «календар»), друге – першим після календ такого-то місяця, третє – другим після календ і т. д. Кожне п’ятнадцяте чи тринадцяте числа називалися іди. Відповідно, те, що по-нашому називається, наприклад, шістнадцятим березня, римляни називали першим днем після мартівських (березневих) ід. Останні ж дні місяця лічились як такі-то перед такими-то календами. Тож 24 лютого називалося так: шостий день перед мартівськими календами.
Як Ви гадаєте, куди доставив ще один день астроном Созиген? Правильно, в кінець року, у фебруаріас. 25-м лютого. Тому це число римляни стали називати другим шостим – bi sextus. Саме тому рік, більший на один день, називається високосним: не від слова «високий», як може здатися на перший погляд, а від спотвореного латинського bi sextus. Було вирішено вставляти «другий шостий день перед березневими календами» щочетвертого року. Але чому додатковий день став саме 25-м фебруаріаса, а не останнім днем року? Річ у тім, що фебруаріас єдиний мав парну кількість днів – 28, бо парна кількість вважалася символом завершення, отже й смерті. Тож 29 фебруаріаса просто не могло бути з цієї причини. Причина друга для нас, теперішніх людей, геть дивовижна: цей місяць через рік переривався на 23-му числі й розпочинався додатковий місяць марцедоній, а по його завершенню надходило... 24 фебруаріаса і перерваний місяць тривав далі. Це робили для узгодження сонячного і місячного календарів та щоб при цьому не розгнівити бога часу Януса.
Отож, указ про новий календар і «другі шості» дні набув чинності, хоча попервах високосного правила не завжди дотримувалися (можливо, через неготовність до реформи жерців, котрі відповідали за літочислення). Далеко згодом, у XVI ст., за папи Римського Григорія ХІII, коли наспіла пора для чергової календарної реформи і з 1582 року було введено т. зв. новий, або ж григоріанський, стиль, високосними було вирішено вважати ті роки, котрі діляться на чотири без остачі, крім тих, що мають наприкінці два нулі. Тоді вже було й 29 лютого.
Ми вже знаємо, що лютий, фебруаріас був у Стародавньому Римі присвячений богові смерті. Тож язичники вважали, що, пошановуючи Фебрууса, належить утримуватись від деяких справ, аби не накликати на себе його гнів. Згодом цей забобонний страх зберігся лише стосовно високосних років – коли лютий має на один день більше, цебто виділений з інших.
На Першому Вселенському соборі 325 року Християнська Церква прийняла до використання юліанський календар. Проте тодішні християни, зокрема й римляни родом і культурою, не зважали на марновірства – наприклад, не утримувались від укладання шлюбів, продажу, купівлі тощо у лютому чи у високосний рік. Вони поклонялися єдиному істинному Богові, Володареві часу, Володареві життя і смерті, а не поганським божкам. Проте малу-помалу язичницькі передсуди стали проникати у християнське середовище. І хоча давно кануло в небуття поклоніння Плутонові-Фебруусу, забобонний острах перед високосним роком зберігся.
Та чи ж личить нам, православним християнам, вірити в «неблагодатність» 2008 року? Хіба не знаємо ми, що не цифри (наприклад, номери років, котрі діляться на чотири) винні у наших нещастях, а наші гріхи? Хіба Творець не кожної години, не кожного дня, не кожного року приймає наші щирі молитви і добрі вчинки? Тож облишмо забобони і вірмо Господу, Він благословляє і високосний рік.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи