Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

СПАСІННЯ З ВОГНЮ
(оповідання)

Підготував священик Андрій РОТЧЕНКОВ,
директор Центру християнського виховання дітей і молоді в Луцьку

На хуторі далеко від села жила велика сім’я. Тато ще вранці поїхав конем у місто. Діти – одне від одного менше – зібралися навколо домашнього вогнища. Мама готувалася до свята. Наближалося Різдво. Діти слухали потріскування дров у печі і мріяли про подарунки.

Швидко темніло. Домашні почали турбуватися: тато обіцяв повернутися ще за дня, а його все нема та нема. Уночі всіляке може трапитись. Он заметіль як розгулялась, та й вовки в цю пору можуть на людину напасти. І, звичайно, всі боялися розбійника Мишка Петрова, який грабував, а інколи і вбивав людей у навколишніх лісах.

Напруга зростала. Маленька Ліза не витримала і запитала:

– Чому це тата так довго немає?

Що могла відповісти мама? Уже хто-хто, а вона уявляла всю небезпеку, знаючи, що чоловік повинен був привезти велику суму грошей.

Заметіль стихла. У тиші чекання стало ще тривожнішим.

І ось старший, дванадцятирічний Федя, запропонував:

– Мамо, я підіймуся на пагорб. Може, почую дзвіночки на татових санях.

– Іди, мій хлопчику, – перехрестила його мати. – І нехай Господь береже тебе.

Федя вискочив надвір. Він не боявся ні темряви, ні вовків, ні розбійників, бо вірив, що Христос завжди захистить його. З вершини пагорба на дорозі нічого не було видно, не чути було і знайомих дзвіночків. Федя став на коліна:

– Господи, допоможи моєму таткові повернутися додому. Врятуй його і від вовків, і від Мишка Петрова. Спаси і самого Мишка. Він нещасний, тому що не пізнав Тебе. Не знає, як Ти всіх любиш, любиш і його. Боже, спаси Мишка.

Хлопчик підвівся і пішов до хати. Він не почув чийогось глибокого зітхання, майже стогону, який прозвучав йому вслід.

Незабаром повернувся тато і вся сім’я радісно зустріла Різдво.

А через декілька днів у двері постукав похмурий чоловік і попросився на роботу. На хуторі пара робочих рук ніколи не була зайвою, і його з задоволенням взяли. Працював він старанно, але був дуже мовчазним і після вечері одразу йшов спати на сінник.

Однієї ночі почувся крик. Хутір палав. Уся сім’я вибігла у двір. Не було тільки Феді, який спав на другому поверсі і був одрізаний вогнем.

Здавалося, що врятувати його неможливо, але тут до хати підбіг робітник із драбиною. Він приставив її до стіни, яка вже хиталася, і, швидко піднявшись, кинувся у вогонь. Люди зойкнули і почали молитися. Нестерпно довго тягнулися секунди.

І ось нарешті у вікні з’явився чоловік, який притискав до грудей загорнутого в ковдру Федю. Хлопчик був неушкоджений, а от робітник отримав страшенні опіки.

Тільки над ранок нещасний отямився. Незважаючи на страждання, обличчя його було спокійним. Він попросив покликати Федю і, переборюючи біль, сказав йому:

– Я Мишко Петров, розбійник. На Різдво я хотів пограбувати твого батька, але почув, як ти молився за мене. Господь по твоїй молитві сотворив чудо: я почав нове життя.

Він перевів подих і продовжив:

– Федю, дай мені руку. Я врятував тебе від вогню земного, а ти помолися, щоб Господь урятував мене від вогню вічного.

Сказавши це, він заплющив очі і затих. Обличчя його просвітилось якимось неземним світлом.

Волин. єпарх. відом.– 2008.– № 05 (42)