Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

19 вересня – преподобного Давида, що раніше був розбійником

У VI ст. в Єрмопольській пустелі жив старий розбишака зі зграєю лиходіїв, злий та суворий, як ніхто. Було йому байдуже, який гріх учинити. Але якось, сидячи з бандою в печері, задумався над життям своїм многогрішним. Страшно стало йому перед Богом за всі діла свої. І вирішив спокутувати тяжкі провини в монастирі. У тій пустині була й християнська обитель, туди він і поніс усі свої печалі.

Та прийняли його ченці зовсім не так, як сподівався. Коли він постукав у браму, вийшов воротар і питає:

– Чого хочеш?

– Чорноризцем хочу бути.

Воротар покликав ігумена. Той прийшов, побачив, що то вже людина стара, та й каже:

– Не можеш ти тут бути, бо багато праці братія має і велику стриманість у всьому, ти ж заповідей монастирських не зможеш дотримуватись.

– Усе, що накажете, робитиму, тільки прийміть мене.

Проте жодні вмовляння не допомогли. Тоді ватажок лиховодів зізнався:

– Я, отче, – Давид, старшина розбійників. Прийшов-бо до вас, щоб спокутувати гріхи мої. Коли ж не пускаєш – приведу сюди всіх своїх поплічників та й зруйнуємо монастир ваш.

Почувши це, ігумен узяв його в обитель та постриг в ангельський образ. І не помилився: невдовзі новий інок перевершив усіх насельників у монаших чеснотах.

Якось він сидів у келії та й постав перед ним архангел Гавриїл:

– Давиде, Давиде, простив Господь гріхи твої і будеш однині чудеса творити.

– Не йму цьому віри, – відповів чернець, – що таку многоту гріхів Бог мені вже простив, бо ще мало часу пробув я у монастирі.

– Я – Гавриїл, архангел, що і Захарію, батька Йоана Хрестителя, не пожалів, бо не повірив словам моїм, і в покару зв’язав язика йому. Чи ж тебе помилую? Віднині будеш німий.

Давид на ці речі вклонився і мовить до небожителя:

– Коли я був у розбої, і неподобні діла творив, і багато крові пролив, тоді не зв’язав ти мені язика. Коли ж хочу трудитися для Бога і хвалу Йому творити, ти мене робиш німим.

Янгол йому в одвіт:

– Гаразд, говоритимеш, коли молитимешся, і Творця прославлятимеш, і чуда діятимеш, а опріч того – мовчатимеш.

Гавриїл по тих словах зник, а Давид воздав Усевишньому подяку і відтак чимало див учинив: сліпих просвічував, кривим ходити давав, біснуватих ізціляв і співав, молячись, проте жодного іншого слова не вимовляв. Так він спасався ще немало літ і відійшов до Господа, оточений шаною і любов’ю.

Волин. єпарх. відом.– 2008.– № 08–09 (45–46)