Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЦЕРКВА-ТВЕРДИНЯ
Тростянецькому храмові – 360. Він і з виду фортеця, і по суті

Лариса ОБУХОВИЧ, художник-реставратор обласного краєзнавчого музею,
Валерій ШАРАНДІН, вихованець Волинської духовної семінарії

Про будівництво церкви Святої Трійці у селі Тростянець Ківерецького деканату збереглося обмаль інформації.

Клірові відомості Тростянецького храму за 1911 р. повідомляють, що «церковь построена в 1650 году тщанием неизвестно чьим». Ще одне джерело – «Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии» – відносить її будівництво до 1648 р. На існування в Тростянці Свято-Троїцької церкви у більш ранній період вказує запис на першій сторінці Луцького братського каталога від 1617 р.: «Гавриил, священник Тростенецкий, презвитор храма святыя живоначалныя Тройца, рукою власною». Найвірогідніше, тоді церква була дерев’яною.

Здається, що саме у контексті зв’язків тростянецького духовенства з луцькими братчиками можна розглядати подальшу історію храму Св. Трійці в цьому селі. На певні контакти вказує й деяка подібність двох церков – луцької братської (була змурована 1620 р.) та тростянецької Свято-Троїцької. Одним із засновників церкви вважається шляхтич Адам Гуревич.

Храм Св. Трійці належить до оригінальних взірців оборонного архітектурного стилю і не має тотожних собі на історичній Волині, відповідає складним умовам того часу в Україні, зокрема в нашому краї, у період Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

Троїцький храм збудовано у вигляді корабля (Церква веде нас по морю життя до тихої пристані у Царстві Небесному) вівтарем на схід – у бік світла (Господь Ісус Христос є для нас Сонцем, яке приходить зі сходу). Будівля завершується вгорі трьома куполами (Три Особи Святої Трійці).

Пристосування храму до оборони має ряд особливостей. Насамперед вражає товщина цегляних мурів (до 1,7 м). Стіни ззовні додатково підсилені масивними прикладками. Зсередини стіни нави також підсилені: в кутах – виступами, у центрі південної та північної стін – широкими лопатками.

Церква має ще одну дуже цікаву архітектурну особливість, про яку важко здогадатись, оглядаючи її з фасаду та інтер’єру. Замість традиційних відкритих хорів над бабинцем облаштовано ізольоване квадратне приміщення, перекрите хрещатим склепінням. Дістатися до нього можна лише крізь вузький вхід. Це місце називають «Божою горою», або ж «Божою гіркою», і воно являє собою капличку для розміщення Тростянецької ікони Божої Матері.

У Троїцькій церкві застосовано архаїчний спосіб улаштування сходів на хори та горище в товщі мурів, який походить від культового будівництва Київської Русі та періоду феодальної роздробленості. Вузький склепінчастий коридор з крутими східцями прорізує частину стіни і виводить на піддашшя.

Пристосування горища Троїцької церкви до оборони зумовило влаштування стрільниць для вогнепальної зброї. Вся верхня частина будівлі була пристосована до кругового обстрілу. Вогневі отвори мали характерну для XVI–XVII ст. форму – у вигляді перевернутої замкової щілини. У наш час стрільниці ззовні закладено, обтиньковано.

Як справжня фортеця, церква має два підземних ходи. Один веде до Маневич, другий, за переданням, тягнеться до Луцька. Нині вони в аварійному стані, тому перевірити це неможливо.

Окрасою церкви є створений у XVIII ст. іконостас (перенесений зі зруйнованої церкви с. Годомичі) з оригінальними Царськими вратами, виконаними першокласним різьбярем.

Основною святинею храму в усі віки залишалася чудотворна ікона. Багатьох зцілила від недуг та врятувала життя Тростянецька Божа Матір.

Відкрите питання – датування образа: можливо, XV ст. Отже, він давніший, ніж церква. Ім’я іконописця невідоме, але ми знаємо ще один його твір: «Христос-Вседержитель» із с. Річиця на Рівненщині (зберігається у Рівненському краєзнавчому музеї).

Ікону «Богородиця Одигітрія» вміщено в масивний дубовий кивот XIX ст. Написана вона на основі, що складається з чотирьох липових дощок розміром 85,8 х 118,5 см.

Двічі образ реставрували, про що свідчать написи на ній. Більш давній з них не читається через дуже потемнілу оліфу та запис, що зроблено поверх нього: «Сия икона обновлена 1889 года 25 июня стараннями Авксения Зидкевича и местных прихожан. И. Маркевич». У наш час стан ікони погіршився. Благословення на початок реставрації в останній день свого життя дав владика Яків. Реставрація розпочалася у церкві в середині серпня 2003 р. З огляду на те, що ікона має велику історико-культурну та мистецьку цінність, роботи ведуться з дотриманням усіх вимог науки. Фотофіксацію проводив художник-реставратор А. Квасюк. Перший етап дослідження мікропроб живопису і ґрунту ікони робила старша наукова співробітниця Національного науково-дослідного реставраційного центру України В. Распопіна.

Але і Сама Божа Матір спасає Свою ікону. Ось як тростянчани пригадують воєнні роки. «Наше село, – розповідає Ніна Максимчук, – під час війни було повністю спалене. Ми були в бігах в Годомичах. І якось каже моя баба Домця: „Ніно, ходи подивимось, що робиться в нашому селі“. Прийшли – все спалене, чорне. „Давай зайдемо в церкву“, – каже бабця. Бачимо: церква знищена, підлоги скраю нема, жодної ікони, престол голий. Вогонь спалив дерев’яні сходи, що вели на «Божу гору». Двері впали на підлогу і на порозі все й погасло. Образ Богоматері стоїть на свому місці. Євангелійка лежить, стрічки в неї. Ми стали на коліна Богу помолитися: „Боже, Боже, яка то сила! Божа Матір до Себе нечисту силу не допустила“». Цей факт підтвердили і дячиха Віра, і Надія Киричук, і Ганна Пилипчук.

Про цей же період розповідає й Ольга Макаревич: «Тоді був старостою набожний чоловік на ім’я Микита. Якось він каже: „Давайте заберемо ікону Божої Мамочки вниз, все ж щось буде, поки придбаємо інші“. Пішли за іконою троє чоловіків, піднесли до дверей, а вона стає тяжкою як камінь, обриває їм руки, кілька разів вони намагалися підняти – не можна. Тоді Микита говорить: „Хлопці, Божа Мамочка не хоче лишати свою келійку. Не чіпаймо її“. Коли ставили ікону на своє місце – була легкою як пір’їнка». Це стверджують і діти старости.

А у вересні 1990 р. сталося чудесне оновлення святого образа. Тодішній регент церковного хору Людмила Тихонюк та хористи Євген і Надія Хілімончуки перші зауважили, що засвітилися золотисто-жовті ризи Богородиці, а потім – обличчя, яке стало більш виразним, яскравішим. При оновленні було видно сяйво.

Образ Тростянецької Богоматері – чудотворний. Про її чудодійну силу відомості, збережені парафіянами, сягають ХІХ ст.

Дивну історію розповіла донька священика Петра Прокоповича, внучка о. Івана Прокоповича Наталія Прокопович: «Мій дідусь о. Іван був на парафії в с. Тростянці 40 років. Ще перед Першою світовою війною отримує він лист з-за Москви, в якому розповідається, що двоє людей похилого віку мають дівчинку 9-10 років, хвору на невиліковну хворобу. Мати дуже молилась. І сниться їй сон: „Ви поїдьте у Волинську губернію, Луцький повіт, с. Тростянець, помоліться перед образом Богоматері, що на Божій горі, – і дитина зцілиться“. В листі жінка благала: „Якщо так є насправді, то відпишіть нам!“ Дідусь пішов, щиро помолився на „Божій горі“ і відписав їм лист. Пройшло небагато часу, раптом у хвіртку заходять літня жінка з дівчинкою: „Тут священик живе?“ – „Тут“. – „Ми з-за Москви приїхали подякувати Матері Божій за допомогу. Дочці значно краще, ми вирішили разом з нею приїхати помолитись“. Цілий тиждень молились вони на „Божій горі“, дівчинка видужала повністю, а потім ще довгий час писала дідусеві листи. Ось так Богородиця вилікувала ту невиліковну хворобу».

І нині тут відбуваються зцілення, не менш вражаючі, як удавнину. Ікона відновила чудотворення 1998 року і до Тростянця почалося паломництво.

Отож, унікальна церква Св. Трійці, архітектурна пам’ятка, має ікону Божої Матері, про яку відомо не тільки на Волині, а й далеко за її межами, тому що цей образ творить чудеса. Багато паломників, і не тільки православні, а й греко-, римо-католики, ідуть до Пресвятої Діви. Її заступництво гнів Божий на милість повертає. Прийди під її захист, проси в Неї допомоги і вір, що ти не загинеш. Хто надіється на молитву Богородиці, той ніколи не буде посоромлений.

Волин. єпарх. відом.– 2008.– № 08–09 (45–46)