Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

...НЕ ПОЛЕ ПЕРЕЙТИ
Доля народу – в життєписі священика

Протоієрей Микола ЦАП,
канцлер єпархії, викладач Волинської духовної семінарії, настоятель луцької парафії Великомученика Юрія Переможця

Протопресвітер Стефан Грушко – один із найвідоміших волинських священиків. Протягом 63-річного пастирського служіння йому довелось пережити багато важливих подій Українського Православ’я.

Народився Стефан Францевич Грушко 26 липня 1872 року в с. Сілець Холмського повіту Люблінської губернії (Польща) в українській селянській сім’ї. 1888 року в Сільці закінчує початкове училище. Через рік стає випускником Варшавського духовного училища, а 1895 року закінчив Холмську духовну семінарію й отримав призначення на посаду псаломника у Більський собор Різдва Богородиці. Деякий час і вчителював у церковнопарафіяльній школі, зокрема в с. Славотин. 1896 року рукоположений у сан диякона, за рік – на пресвітера. Архієпископ Флавіан (Городецький) залишив о. Стефана священиком у Більському соборі і призначив помічником настоятеля церкви с. Дрелів Радизького повіту.

1 січня 1901 року його перевели у с. Корощин Більського повіту, де він очолював громаду вісім літ. Викладав також у місцевому початковому училищі, а з 1 листопада 1905 року був призначений помічником благочинного другої Більської округи.

Наступною парафією було с. Копилів Грубешівського повіту. Отець Стефан пробув тут з 1909 року  до  початку Першої світової війни. Крім виконання священичих обов’язків, навчав Закону Божого в Копилівському початковому училищі.

У воєнні часи царський уряд вивіз українське населення Холмщини в тил імперії. Отець разом із відступаючою російською армією  1915 року переїжджає спочатку в Могилівську, а потім у Симбірську губернію. Два роки був священиком польового шпиталю. Після цього виїхав в Орловську губернію, де проживала його сім’я, і тут його призначили настоятелем у с. Журавки Трубчевського повіту.

На початку 1922 року з’явилась можливість повернутися на рідну Холмщину: митрополит Варшавський Юрій (Ярошевський) доручає о. Стефанові духовну опіку над Свято-Успенською церквою в Грубешові. А через рік він перейняв і обов’язки Грубешівського благочинного. Враховуючи адміністративні здібності отця, митрополит Варшавський Діонисій (Валединський) 11 серпня 1925 року призначає його представником єпархіальної влади на Холмщині. Крім цього, о. Стефан був законоучителем Грубешівської гімназії.

Наступним місцем служіння душпастиря була Холмська парафія і посада благочинного одноіменної округи. Одночасно його затвердили членом Варшавсько-Холмської духовної консисторії, призначили законоучителем міських державної гімназії і жіночої вчительської семінарії, а також торгової школи.

На початку 1930-х років на Волині відбулися значні зміни, пов’язані з українізацією церковного життя. У зв’язку з цим 8 березня 1935 року митрополит Діонисій благословляє о. Стефану зайняти місце настоятеля Свято-Троїцького собору в Луцьку, на що погодились волинський воєвода і Міністерство віросповідань та освіти.

У Волинській єпархії о. Стефан Грушко вів активну церковно-громадську роботу: в квітні 1935 року перейняв обов’язки благочинного Луцької міської округи, очолював луцький повітовий місіонерський комітет, входив до ради Луцького братства тощо. 14 серпня 1938 року у Володимирі в Свято-Успенському соборі відбулися урочистості з нагоди 950-річчя Хрещення України, в яких діяльну участь узяв о. Стефан. Важливим моментом біографії душпастиря є те, що в його домі 1940 року проживав архієпископ Волинський і Луцький, екзарх Західної України і Західної Білорусі Миколай (Ярушевич).

Розпочалася Друга світова війна. З постанням у Луцьку Тимчасової адміністратури та призначенням 24 грудня 1941 року адміністратором Польської Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях України (за тодішньою термінологією) архієпископа Луцького і Ковельського Полікарпа (Сікорського) почалося друге відродження УАПЦ. Активну участь у ньому брав і о. Стефан Грушко, на той час настоятель собору і член луцької духовної консисторії. При Свято-Троїцькому соборі протягом липня–грудня 1942 року діяли пастирсько-дияконські курси, на яких о. Стефан був викладачем. За діяльність у відродженні Української Церкви він отримав одну з найвищих відзнак духовенства – сан протопресвітера.

У січні 1944 року, перед приходом радянської влади, багато відомих діячів українського церковного відродження на чолі з архієпископом Полікарпом виїхали на Захід. Отець Стефан Грушко, будучи похилого віку (72 роки), вирішив залишитись на рідній землі.

У післявоєнний час, перед тим як призначити на Волинську єпархію свого першого правлячого єпископа, керівництво РПЦ для вивчення ситуації направило сюди преосвященного Питирима (Свиридова), єпископа Курського і Білгородського. У тодішніх документах його ще титулують як уповноваженого екзарха України. Протягом березня–червня 1944 року він об’їздив усю Волинь і вивчав церковну ситуацію, приймаючи автокефальних священиків через покаяння у лоно Російської Церкви, а також здійснюючи неканонічні пересвяти,  перезатверджував на парафіях священиків. 22 травня 1944 року о. Стефана було прийнято через покуту в молитовне спілкування з РПЦ.

Збереглось немало документальних свідчень, у яких о. Стефан Грушко підтверджував колишнє перебування багатьох священиків у складі Автокефальної Церкви, і саме на цій підставі єпископи Російської Церкви здійснювали пересвяти. Однак треба зазначити, що о. Стефан видав немало довідок, у яких багатьом колишнім автокефальним священикам і псаломникам дає добрі характеристики і цим допомагає  в подальшому житті.

З відкриттям 1945 року Православних богословських курсів в м. Луцьку о. Стефана призначають викладачем літургіки. Через рік богословські курси реорганізовано в духовну семінарію, у якій отець продовжив  педагогічну працю. Лише за станом здоров’я 7 грудня 1950 року він написав прохання на звільнення.

Настоятелем Свято-Троїцького кафедрального собору о. Стефан залишався до 1946 року, а потім призначений настоятелем Хрестовоздвиженської церкви в Луцьку, де служив аж до виходу на пенсію за станом здоров’я 1 квітня 1959 року. Після нього настоятелем у Воздвиженській Братській церкві був архімандрит Антоній (Ляшук). 12 грудня 1960 року безбожна радянська влада храм закрила.

Протягом довголітнього пастирського служіння, займаючи високі церковні посади, о. Стефан Грушко був удостоєний усіх священичих нагород. Упокоївся 20 листопада 1961 року, проживши майже 90 літ. Похований на цвинтарі біля Свято-Феодосіївського храму по вул. Володимирській у Луцьку.

Волин. єпарх. відом.– 2008.– № 11–12 (48–49)