Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ПОКЛИКАННЯ ДО БЕЗСМЕРТЯ

Андрій ГНАТЮК

Слово «Успіння», яке часто вживається між православними, співзвучне зі словом «засинання». Богордиця, Успіння Якої ми нещодавно святкували, не померла, а немовби заснула. Заснула для світу земного, щоб перейти у світ небесний. Так, ми, християни, вживаємо слово «кончина», але не асоціюємо його зі смертю як такою. Кончина – то кінець лише певного періоду. Ісус Христос теж помирав для світу земного, але після Свого Воскресіння у світі прекрасному здолав ворота пекла, «смертю смерть подолав», як співається у пасхальному тропарі. І це найголовніший постулат нашої віри. Оскільки Христос узяв на Себе гріхи всього людства, Він звільнив йому дорогу до раю. Отже, душа людська не вмирає, яка б вона не була. Але через своє життя обирає собі вічну долю.

Ми з гіркотою сприймаємо смерть рідної людини. З трепетом споглядаємо на кладовища, де, здається, назавжди зупиняється життя. І, можливо, не завжди замислюємося: як так – щойно людина говорила, відчувала, думала, і якогось моменту це все зникло. Мозок перестав працювати. Куди воно все дівається? Як це так – нічого не думати, нічого не знати при тому, що сторонні бачать тіло, яке ще вчора рухалося і яке в одну мить не зникає. Очевидно, не все так просто. Якщо Богородиця була з фізичної точки зору звичайною людиною, такою ж, як і всі інші, і після смерті Своєї воскресла, уже після того як воскрес Христос, значить, смерть – це перехідний етап від одного життя до іншого. І хоча Пресвята Мати мала непорочне зачаття Сина свого від Святого Духа, Вона належить до тих, за чиї гріхи Її Сина розп’яли. Бо народилася і жила серед того ж простого люду.

З іншого боку – Богородиця мала інакший статус, статус Тієї, Хто дав світові Спасителя. І Вона не повинна була б померти, як усі. Але померла. Вона проходила звичайний земний шлях, без будь-яких переваг для Себе. Але та смерть не стала для Неї остаточною. Вона, як і Її Син, воскресла.

Смерть і досі залишається для людини непізнаним світом. Як кажуть, звідти ніхто ніколи не повертався, щоб розповісти, як воно там насправді. І все ж, Церква має багато свідчень про потойбічний світ. Окрім Святого Письма, яке пророкує Суд Божий і воскресіння всіх мертвих, які облачаться у свої тіла, коли вирішуватиметься їх подальша доля, історія зберігає багато свідчень про той світ. У своїй книзі «Загробне життя» монах Митрофан говорить, що якщо душа наполовину вела праведний спосіб життя, а наполовину грішний, вона ще має шанс на спасіння, якщо робила в житті добрі справи: давала милостиню, турбувалася про бідних чи хворих, безкорисливо допомагала друзям чи могла розрадити когось у смутку. За таку людину варто помолитися – і вона буде спасенною. Якщо ж людина більше чинила зла й сама не дбала про своє спасіння, повністю відкинула Бога, то під час проходження митарств душі після смерті тіла їй уже дуже й дуже складно допомогти. Цією душею заволодіють чорні ангели. І тоді доводиться вже говорити про смерть цієї людини, або її душі. Але про смерть духовну. Тому що ця душа розплачуватиметься весь час за свої гріхи.

Роль молитви за померлих у житті Православної Церкви, каже священик Свято-Феодосіївської церкви, що в Луцьку, протоієрей Богдан Гринів, – це велика рятівна сила для людини, яка померла, для її душі, яка відійшла у вічність. Тому що за гробом людина не може каятися. Бо ще псалмоспівець Давид говорив, що після смерті немає каяття. Православна Церква вчить, що через молитву Господь воскрешав і оздоровлював людей. І тому бере своє вчення зі Святого Письма, щоб за молитвами інших люди ставали здоровими, закликає своїх вірних молитися за померлих, щоб їх душі були очищені від гріхів.

Поки людство в очікуванні Другого При­шестя Христа, всі душі, які після свого земного шляху перебувають далеко від Бога, ще можуть сподіватись на спасіння, якщо в цьому світі є хоч одна людина, яка здатна палко молитися за їх спасіння. Самі ж ті, хто відійшли в інший світ, не здатні молитись за себе. Лише святі можуть просити в Бога потурбуватися про інших.

– Святі угодники Божі, найперше, моляться не тільки за живих, але вони моляться і за померлих, – продовжує отець, – тому що в Об’явленні Йоана Богослова читаємо, що біля Престолу Божого стояли старці, які день і ніч підносили свій голос, – значить, вони підносили молитву за всіх, як живих, так і померлих, тому що молитва єднає Церкву Небесну і земну.

– Але ж вони теж свого часу були померлими?

– Але Сам Господь сказав: «Де Я, там буде слуга Мій», який у своєму житті наслідував життя Ісуса Христа і йшов Його дорогою. Навіть апостоли задавали питання Ісусові Христу про те, що вони покинули свої домівки й пішли за Ним. Ісус Христос сказав: «Ви посядете на престолах колін 12-ти Ізраїлевих, і будете там, де Я».

Тому так важливо, аби батьки змалку привчали своїх дітей до Церкви, до віри як майбутніх молитовників за них після смерті. Однак така ситуація, згідно з ученням Церкви, зберігатиметься лише до Страшного Суду, допоки місце перебування душ визначене тимчасово. Після нього доля кожної душі вирішиться назавжди. І не солодко буде тій, яка потрапить у пекло. Тоді вже станеться остаточна духовна загибель людини. Але душа житиме, бо нестиме довічні покарання за скоєні гріхи. Якби вона померла, то марне було б Воскресіння Христове. І рівноправними були б ті, хто чинили добро, і ті, хто чинили зло. Але це неможливо. Господь хоче спасіння кожного, але до Його обителі не можуть потрапити нерозкаяні.

І все ж Богові завжди видніше, кого забрати до Себе. Особливо, коли це стосується молодих і добрих людей. Через їх смерть рідні особливо сумують. Але, хоч як це жорстоко з погляду цього світу звучить, батьки, які люблять своїх дітей, повинні розуміти, що це для тих же дітей може бути спасінням, ніж те, якби вони залишались жити.

– Коли люди хоронять дітей, – продовжує отець Богдан, – то насамперед Церква рекомендує матерям чи рідним не дуже сумувати за померлою дитиною чи юнаком. Важко хоронити, бачити ці сльози за рідних чи близьких. Але найперше християнин повинен знати, що дитина чи то юнак, якщо він у своєму житті ще не сотворив ніякого зла, переходить в інший світ, де немає ні печалі, ні зітхання, де життя безкінечне. І прикладів багато.

(Продовження в наступному номері)

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 8 (21)