Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Андрій ГНАТЮК

19 листопада єпископ Михаїл освятив домовий храм Свято-Миколаївського чоловічого монастиря, що в Жидичині Ківерцівського району. З ініціативи й благословення владики храм названо на честь преподобного Миколи Святоші, князя Луцького. Після освяти монастирської церкви преосвященний Михаїл разом із намісником обителі ієромонахом Марком (Левківим), ківерцівським благочинним протоієреєм Олегом Ткачусем та іншими священнослужителями відправили Божественну Літургію. За Богослужінням єпископ виголосив проповідь про історію...

Запитання

У сучасному церковному світі все більше прогресує думка, що головне – піст духовний, а не тілесний. Але по собі і близьких бачу: послабне піст тілесний, слабне або переривається духовний подвиг. Та й 69 апостольське правило гласить: «Якщо єпископ, пресвітер, диякон, іподиякон, читець або співець не постять у часі Святої Чотиридесятниці перед Пасхою, в середу, чи п’ятницю, окрім хворих: нехай буде позбавлений служіння. Якщо мирянин не постить – нехай буде відлучений». Багато хто зі священиків вважає, що правила застаріли і час не той. Але як це може бути?! Адже Бог був, є і буде один і Той Самий... А може це ми все більше костеніємо у своїх гріхах?..

Андрій ГНАТЮК

Нічого так не проймає в храмі, як його оздоблення і спів. Слухаючи Божественну музику, і душа возноситься до Всевишнього, радіючи блаженній мелодії церковного хору. Голосова злива зринає під куполами, обливаючи своїми чарами усіх вірян, залишаючи вічний умиротворенний слід у їх серці, змушуючи іноді зронити щиру сльозу від незбагненної сили молитовних піснеспівів. Хто хоч раз побував у Свято-Троїцькому соборі на архієрейській Службі Божій, мабуть, по-особливому вслухався в кожне слово, яке злітало поміж розписаними стінами – витончене, щире...

Андрій ГНАТЮК

Таких церков по Україні не так уже й багато. Ще здалека можна помітити, як вирізняється кисилинська в селі з-поміж інших будівель. Немов міцний боровик серед лісу, розмістилася вона в центрі села, наче давня, старенька, але ще досить кріпка господиня, пильнує крок кожного мешканця, записує кожну подію, що відбувається тут. Наче міцним корінням врослася в цю землю і стала єдиною матір’ю для усього села. За 360 років вона бачила багато, була свідком бід і радостей, розчарувань і злетів, але сама глибоко приховує власну історію. Аж не віриться, що ця напівглуха місцевість була колись одним із центрів Волинської губернії...

Володимир СТУД, Ковель – Луцьк

Географічне осердя Волині, місто залізничників, районний центр – це все найменування Ковеля. Не так багато пам’яток старовини збереглося у місті майстрів ковальської справи, що одними з перших у Литовській державі домоглися магдебурзького права. Та є тут одна унікальна споруда, що поєднала історію і сучасність не стільки матеріальним, як духовним зв’язком. Йдеться про храм Благовіщення. Перше, що впадає у вічі, – незвична архітектура. Таке враження, що в одному стрункому ансамблі поєдналося два собори з упертими у небо малими і великими виблискуючими на сонці куполами. Друге дивує, коли дізнаєшся, як церква...

Наталія ВОЗНЯК, вчителька Промінської ЗОШ

Історія

Неподалік від Луцька знаходиться невелике, але красиве село Промінь. Таку назву воно отримало тільки 1964 року, а до того називалося Пулганів, чи Пілганів. Письмових історичних свідчень про час виникнення села чи походження його назви немає. Знаходили на території монети босфоранські та херсонеські III–II ст. до н.е., чеські, литовські та російські пізніших часів. Тож, можливо, поселення тут існувало уже не одне тисячоліття. Перекази свідчать, що назва села походить від імені татарського хана Пулгана, який перебував тут зі своїм військовим загоном. Спочатку село називалось Пулганів, або Пулханів, пізніше – Пілганів. Довгий час було родинною садибою відомих на Волині...

Підготував священик Андрій РОТЧЕНКОВ, директор Центру християнського виховання дітей і молоді в Луцьку

Навіть радянська преса не змогла обійти мовчанням цей неймовірний випадок, так багато розмов точилося навколо нього. Хоча з тих пір минуло сорок літ, наука дотепер не дала пояснення, що ж усе-таки відбулося 1956 року у місті Куйбишев (нині Самара). А було все так: у ніч на 31 грудня молода дівчина Зоя запросила до себе на новорічну вечірку сімох приятелів. Поки гості сходилися, мати пішла до церкви: їй не дуже подобалось, що дочка влаштовує гучну забаву в час Різдвяного посту.

Гості зібралися, а наречений Зої Микола чомусь іще не прийшов. Його не стали чекати, почалися танці. По кімнаті закружляли три пари, а Зоя залишилась одна. Ображена, не замислюючись над тим, що діє, зняла вона зі стіни образ святого Миколая і сказала: «Візьму цього Миколая і піду з ним танцювати». При цьому вона не зважала на подруг, котрі просили не робити такого блюзнірства. «Якщо Бог є, Він мене покарає», – відповіла Зоя...

Володимир СТУД

4 грудня локачинському благочинному протоієреєві Тарасу Стефурі виповнилося 40 років. 40-ліття ніби й «несерйозний» ювілей. Чоловік у тому віці – якраз у розквіті сил, навчений досвідом, умиротворений житейськими хрестами. Упевнено будує плани і турбується, аби залишити по собі добру спадщину.

Отця Тараса вдалося «піймати» в Луцьку. Свій день народження за буденними клопотами він сприймав віддалено...