Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Підготував священик Андрій РОТЧЕНКОВ,
директор Центру християнського виховання дітей і молоді в Луцьку

В Україні був звичай напередодні Великодня не заливати і не гасити вогню. Кожен господар тримав жар цілу ніч, щоб можна було запалити скалку після ранкового Богослужіння.

Господині в Страсну суботу печуть, варять, готують, щоб було і своїм, і захожим людям. Усі радісно чекають і зустрічають Великдень...

У селі на той час жив нещасливий бідняк. Не гультяй, не п’яниця, а добра, працьовита людина. Мало того, що пропала й перевелася вся його худоба і двічі погорів, – так ще й дружина померла, лишивши на нього повну хату дітей. Залишився вдівцем, та до того ж...

Віра ТКАЧУК,
голова луцького методоб’єднання вчителів християнської етики

Немає нічого кращого, як повертатися з далекої подорожі до рідної домівки, де тебе люблять, чекають, де все тобі таке рідне і миле. Таким поверненням додому є наша путь у Царство Небесне – вічне життя, нескінченну радість. Дорога туди тяжка й небезпечна, на ній трапляється безліч перешкод і труднощів. Та іншої у Царство Боже немає.

Як нам стати на цей найважливіший шлях, як іти і дійти, розповідає чудова книжка – православна читанка Ганни Куземської «Дорога додому» (К.: Фенікс, 2006).

Вона унікальна змістом і художнім оформленням. Складається із тридцяти авторських оповідань, які порушують сучасні й вічні проблеми духовного світу людини. Зміст оповідань поглиблюють творчі завдання, пояснення найголовніших засад православної віри, цитати зі Святого Письма, творів святих отців, авторська публіцистика.

Книжка укорінена в національні традиції України. Читач відкриває для себе духовні багатства нашого народу. Основним елементом художнього оздоблення читанки є розмаїття національної...

Протоієрей Віктор МИХАЛЕВИЧ,
капелан і викладач Волинського інституту імені В’ячеслава Липинського МАУП, настоятель парафії Апостолів Петра й Павла в с. Коршовець Луцького районного деканату

Досліджуючи повчання святих отців і вчителів Церкви про піст, чітко видно, що вони наголошують відрізняти головну ціль посту від засобів, які допомагають досягненню її. На жаль, навіть серед людей, що часто ходять до церкви, є багато таких, хто не розуміє високого духовного значення Великого посту, вважають достатнім самого лише стримання від скоромного та плотських утіх. Однак для того, щоб слідувати вузьким шляхом спасіння, уникаючи широкої дороги, що веде, за словами Спасителя, до загибелі, слід розуміти, що не лише стриманням у їжі та плотському способі життя перемагається гріх, але очищенням серця та ревним прагненням до непорочної чистоти душі. Свята Церква наголошує у великопостових молитвах: «Марно ти радієш, душе моя, стриманню в їжі, якщо від пристрастей ти не очищена: якщо стримання в їжі не стане причиною виправлення твого життя, то гидкою будеш в очах Бога».

«Ухиляйся від зла і твори добро», – ці слова з Першого послання апостола Петра варто найперше пам’ятати всім упродовж Великого посту, – рекомендують учителі Церкви...

Андрій ГНАТЮК
Світлини надали прот. Ігор СКИБА, Данило ЗІНКЕВИЧ, Андрій ЯКИМЧУК і Наталія ФРАНЧУК

Ізраїль – країна погодних контрастів. Таке буває нечасто, але за тиждень перебування на Святій Землі на межі січня-лютого ми пережили чотири пори року, починаючи від пізньої осені, закінчуючи літом. Сонце і хмари наче боролися між собою, а от побачити сніг ми таки не сподівалися. Ця найдавніша у світі земля не залишає байдужим нікого. Хтось боїться тутешніх постійних воєнних сутичок, пострілів, терактів, усіляко сторониться її, а хтось попри все їде сюди, щоби з комфортом відпочити, насититися свіжими фруктами, подихати свіжим бризом Червоного й Середземного морів, поніжитися в цілющих водах Мертвого моря – одним словом, нарешті побувати в місцях, про які багато чув, але ніколи не бачив. А хтось готовий віддати останню копійку, та хоч раз у житті пройтися цією Землею, бо вона – Свята. Тут народився, свідомо пішов на хресну смерть й був...

Лариса ОБУХОВИЧ,
художник-реставратор обласного краєзнавчого музею

Давні майстри малювали ікони по-особливому. Вони не змальовували, не копіювали натури, як фотографи. Не тому, що не вміли, а тому, що не хотіли. Вони малювали інший світ. Свідомо застосовували зворотну перспективу, щоб сказати про те, що все земне вертається у землю. А після смерті – інша дійсність, інша перспектива.

Отже, ікони – це містичні ворота у потойбічний світ. Вони представляють особи святих не у земному, а в загробному світі. Там торжествує перемогу зображений святий. Він стоїть перед Богом і молиться за нас, а ми молимося перед його іконою, просячи заступництва за себе і ближніх.

Поклоняючись святим іконам, ми не вшановуємо дошку, полотно чи папір, на яких вони намальовані, ми лише віддаємо шану зображеним особам. Ікони – це видимі символи невидимих осіб, яким віддаємо почесті...

Валерій ШАРАНДІН, вихованець Волинської духовної семінарії

Деякі парафіяни говорять: «Ми ходимо саме в цю церкву, тому що нам тут подобається священик, ми довіряємо йому, слухали б і слухали його». І хоча всі повинні пам’ятати: церква – дім Божий, у якому обов’язково перебуває особлива благодать Божа, але і на священнослужителів накладається велика відповідальність перед парафіянами, бо через таїнство Священства вони одержали благодать Святого Духа, через них ця благодать передається мирянам, яких священики повинні вчити християнської віри, благочестя.

Ось мешканці Старого Порицька Іваничівського деканату вважають, що їм пощастило, вони поважають, прислуховуються до порад настоятеля церкви Успіння Пресвятої Богородиці, яка розташована в їхньому селі...

Віктор ГРЕБЕНЮК

– Із весіллям треба поспішити до Пилипівки, бо ж наступний рік – високосний...
– У нову хату переселятись не будемо, хай рік так постоїть, бо то ж рік високосний...
– Той рік високосний буде – люди мертимуть як мухи...
– З нового року добра не жди: високосний...
Такі й подібні розмови чув кожен із нас, і щоразу, тільки-но завершується «звичайний» рік та підходить на день більший, як вони поновлюються. Чому ж бувають роки високосні, чому люди їх бояться і як до цього ставитися православним християнам?

Сорок шостого року до нашої ери правитель Римської імперії Юлій Цезар увів новий, удосконалений календар для своєї держави. Усю наукову роботу виконала група вчених під керуванням астронома Созигена, але, як це не раз буває, слава дісталась тому, хто підписав указ, – Юлієві Цезарю: календар стали називати юліанським (тепер ми ще кажемо – старий стиль). У ньому задля точнішого числення часу було впроваджено додатковий день кожного четвертого року. Річ у тім, що період обертання Землі навколо Сонця становить приблизно 365 діб і 6 годин...

Віктор ГРЕБЕНЮК

Незадовго перед вибухом Першої світової війни у Ківерцях Луцького повіту згоріла церква. Уже друга в цьому селі. Наступні бурхливі події довго не давали змоги споруджувати храми, та ківерчани все-таки задумали знову звести Божий дім. Громадою збирали кошти, їздили до Луцька домагатися дозволу. Дозвіл одержали на каплицю, але поставили повноцінну церкву. Саме тоді, коли в Польщі настав пік гонінь на Православ’я. Цікаво, що збереглась і документація тих часів, і фотознімки, що зафіксували етапи будівництва.

Нині всю багату на події й особистості минувшину цієї парафії (тепер село називається Прилуцьке) зібрано під одну палітурку. До 70-річчя храму, що відзначалося 20 січня, місцеві краєзнавці Олексій і Сергій Кирилюки підготували й видали книгу «Історія церкви Св. Івана Хрестителя села Прилуцьке, 1937–2007 роки»...

Андрій ГНАТЮК

Здавна славиться Волинь святими перлинами. Змінюються покоління, епохи – а вони стоять, мовчазні свідки подій, вбирають наші болі, наші сльози, обертаючи це в намолену благодать. І нуртує душа, сильніше б’ється серце, коли серед мирської суєти, серед сірої сучасності переступаєш кілька століть – і опиняєшся в незвіданому середньовіччі. Одним із таких острівців блаженства є Аннозачаттівська церква в селі Підбереззя Горохівського району. Про її будівництво не збереглося відомостей, а от освячена була 1644 року. Це одна із найстаріших святинь Волині, якій вдалося вистояти під час багатьох воєн та гонінь.

Старожили села пам’ятають про деякі перипетії навколо храму. Анна Литвин, яка дякує тут 35 років, згадує: ...

Запитання

Мудреці принесли новонародженому Спасителеві золото, ладан і смирну. Зрозуміло, що золото було принесено як Царю. Поясніть, будь ласка, для чого використовується ладан і смирна? Чому волхви принесли їх Спасителю?

Відповідає священик Андрій Ротченков

Ладан – пахуча смола, яку збирають із деяких дерев і кущів у східних країнах. Його з давніх часів використовують для Богослужінь. Наші прародичі після гріхопадіння, маючи почуття провини перед Богом, почали приносити Йому жертви. Спалювали свої приношення – тварин, рослини, олію – і вірили, що з димом вони піднімаються до Господа. Пізніше в Богослужіннях старозаповітної Церкви спалення ароматичних речовин відділилося в окремий вид жертвоприношення, який...