Основні публікації газети «Волинські єпархіальні відомості»
Архімандрит Марк (Левків) – колишній жидичинський ігумен – став єпископом
Андрій ГНАТЮК
1 лютого у патріаршому соборі Рівноапостольного князя Володимира звершено архієрейську висвяту колишнього ігумена Жидичинського монастиря Марка (Левківа). Уродженець Львівщини, який проходив духовне зростання на Волині, став єпископом Кіровоградським і Голованівським. Разом із Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом отця Марка висвячували архієпископ Луцький і Волинський Михаїл і ще п’ятеро ієрархів.
Побувати на єпископській висвяті й підтримати свого співслужителя чи духовного наставника в Київ приїхала численна волинська громада. Серед них – священики Свято-Троїцького кафедрального собору Луцька, ченці Жидичинського Свято-Миколаївського і Луцького Замкового Свято-Архангельського монастирів – ті, хто разом з отцем Марком розпочинали нелегку відбудову Жидичинської обителі, а також черниці з Володимирського монастиря Різдва Христового. Були на урочистостях і батьки, брати й сестри владики Марка...
Треба повертатися до давньої традиції прийняття таїнства Причастя
Запитання
Чи можна часто ходити до Святого Причастя, бо деякі священики кажуть, що це гріх?
Відповідає протоієрей Михайло Бучак
На підтримку частого причащання висловлено багато авторитетних думок. Святий Никодим Святогорець, наприклад, присвятив цьому цілу книгу, що так і називається: «Про часте прийняття пречистих Таїн Христових». Спираючись на Писання, отців і богослужбову традицію, він говорить: «Дехто наполягає, кажучи, що святе Причастя є річчю страшною, і, щоб приймати його, життя людини повинно бути святим, досконалим і ангельським». Але людина стає гідною Причастя тільки... причащаючись. Тому що ми не можемо перемогти...
Віра КУХТА
Хочемо повернутися думкою до святкування 230-річчя Свято-Параскевської церкви в селі Милятин Іваничівського деканату.
Приємно було нашій родині читати у «Волинських єпархіальних відомостях» (№ 11–12 за 2008 р.) публікацію «Міцні мури – міцна віра» про нашу церкву, до якої ми ходили, в якій виросли, яка святкувала свій ювілей, у якій вірою і правдою правив наш дідусь. Протоієрей Никифор Олійчук із 1942 року по 1977-й (це майже 35 літ) був настоятелем церкви Святої Параскеви в Милятині...
Знову гряде нібито свято: нібито Святого Валентина. Знов горілка рікою
Ієромонах Константин (МАРЧЕНКО),
намісник монастиря Святителя Миколая Чудотворця в с. Жидичин Ківерецького деканату
Тішся, юначе, своїм молодецтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодощів твоїх! І ходи ти дорогами серця свого й видінням очей своїх, але знай, що за все це впровадить тебе Бог до суду! (Екл. 11:9)
День Валентина! Схоже, що веселішого дня в році для «учащіхся» немає і бути не може. Починаючи з переддня, «ініціативні групи» зайняті останніми приготуваннями – закупками до торжества... Валентинки валентинками, але святкування зводиться до «нормальної паляни», а в розширеному форматі додаються «пляски до упаду» (інтимні сторони торжества не зачіпаємо з етичних міркувань). Свято як-не-як, тож відсвяткувати потрібно по повній!
Схоже трактування подій комусь може здатись надутим, але ми спробували відобразити те, що є не кругом і не у всіх, але ПЕРЕВАЖНО. Та й, зрештою, не ходу «святкувань» присвячена публікація. А людям, які в міру свого виховання, духовного досвіду, загальноприйнятих норм моралі з однієї сторони – не згідні з таким ходом веселощів, а з іншої – бояться здатись білою вороною, заявивши відверто про свою незгоду. Особливо, якщо їм таки потрапило на очі якесь...
Зі спогадів Віри ВОДНИЦЬКОЇ
записав протоієрей Андрій СИДОР,
горохівський декан, настоятель парафії Вознесіння Господнього в Горохові
То було 65 років тому. Тривала війна. Лінія фронту невпинно просувалася зі сходу на захід. Налякані стрімким і, мабуть, несподіваним для них наступом Червоної армії вже на території нашої області, тилові служби гітлерівців спішно залишили Горохів. А горохівчани зійшлися до церкви, бо якраз було свято – Стрітення Господнє. Разом з подружками до церкви пішла і я.
Тривала Служба Божа. Ми чекали на вихід нашого духовного наставника зі святим Причастям. І раптом – стрілянина надворі. Як з’ясувалося потім, гітлерівці, що оготовталися, повернулися в місто. Але протягом кількох хвилин ніхто цього ще не знав. Чуючи постріли, боялися навіть визирнути з храму.
Стрілянина вщухла. Через якийсь час відчинилися Царські Врата, але замість священика вийшли озброєні есесівці. Разом зі священиком усіх, хто був, вигнали на церковний двір, оточений кільцем автоматників, і чоловіків та жінок, і старих та малих, – усіх зібрали в колону, погнали до кладовища. Ми зрозуміли, що ведуть на розстріл. Проте кладовище колона минула...
З’явилася друком брошура «Перші кроки до храму» – для православних християн-початківців
Добре тим, кого бабця змаленьку навчила, як складати пальці, щоб перехреститися, і коли саме перехреститись, і як прикластися до ікони, і як по-церковному привітатися, і взагалі – як поводитись у Божому домі.
Але не всі мали церковне дитинство. Хтось вірив у душі, але не міг ходити до церкви, бо займав певну посаду, або не було храму в цілій окрузі, або мав якісь інші складні життєві обставини. Тепер храмів багато, усі вони відкриті, ходять до церкви старі й малі, багаті й незаможні, чоловіки й жінки, високоосвічені й не дуже...
Проте не всі ходять, хто хотів би ходити. Дехто не може переступити через якийсь психологічний бар’єр, адже бракує найпростіших знань: як приготуватися до церкви, як підійти до неї, як поводитися в ній і як із неї вийти. Звідки про це довідатись? У старенької сусідки? Гордість не дозволяє. Із літератури? Нема під рукою. Так, Київський Патріархат видрукував і поширив понад сто тисяч примірників «Закону Божого», але на всіх не вистачило, та й занадто товста ця книга для початківців...
Із ветхими церковними речами поводьмося по-церковному
Запитання
Що робити зі старими іконами, які втратили нормальний вигляд? Що робити з паперовими образками, які часто гнуться, коли їх немає де поставити? Чи варто їх узагалі брати додому?
Відповідає протоієрей Василь Клочак
Згідно з постановами VII Вселенського собору (787 р., м. Нікея), ми повинні благоговійно ставитись і вшановувати зображення чесного й животворчого хреста, ікон Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Пресвятої Владичиці Богородиці, ангелів, усіх святих...
Віктор ГРЕБЕНЮК за протоієреєм Олександром МЕНЕМ
Чому так хвилює нас оповідь євангелістів про Немовля, народжене в убогому вертепі, тобто печерному хліві? Чому так несхоже на інші свято Різдва? Адже не тільки пам’ять про дитинство зворушує нас у цей день. Є у цього свята невмируща реальна сила. Світу, зануреному в морок, «возсіяв світло Розуму», і Його сяйво незгасне. Слабка Дитина кидає виклик царству насилля і ненависті, випробовує серця, будить совість...
Для Христа не знайшлося місця в домі. Він народився в хліві. Але хіба це не відбувається з віку в вік? Скільки душ злякано зачиняють двері, коли Христос стукає в них! Одні бояться порушувати спокій чи утруднювати себе, інші оглушені...
«...Усім робімо добро, а найбільш одновірним!» – сказано в Біблії (Гал. 6:10)
Андрій ГНАТЮК
У серпні, коли весь світ спостерігав за подіями в Грузії, Луцьк та Горі підписали угоду про партнерство. Тоді ж наше місто висловило готовність прийняти на відпочинок постраждалих від війни грузинських дітей. І ось вони – на Волині. П’ятдесят школярів, чиї родини лишилися без житла. А в одного хлопчика загинув батько: підірвався, щойно увійшовши в замінований будинок.
Побувати в кафедральному соборі Святої Трійці гості з Грузії хотіли ще з перших днів. Адже всі вони православної віри. На храм неодноразово звертали увагу, прогулюючись центром міста. І ось їх бажання збулося. Єпископ Луцький і Волинський Михаїл запросив дітей помолитись у соборі за своїх батьків, рідних і за спокій на Батьківщині. Прийшли грузини до церкви ввечері 3 грудня, напередодні Введення Пресвятої Богородиці...
Протоієрей Михайло БУЧАК,
капелан Волинського національного університету імені Лесі Українки, настоятель парафії Покрови Пресвятої Богородиці в с. Маяки (Княгинінок) Луцького районного деканату,
Віктор ГРЕБЕНЮК
Колись європейські народи лічили роки або від якоїсь дати восени, тобто від завершення найважливіших сільськогосподарських робіт, або від якоїсь весняної дати, що знаменувала відродження природи.
Римляни за 45 років до Різдва Христового почали святкувати новоліття 1 січня, коли до виконання обов’язків приступали новообрані сенатори, замість 1 березня, як це було раніше. Проводили цей день у безчинних, шумних забавах з переодяганням, в ігрищах і розпусті. За віруваннями римлян-язичників, перші миттєвості нового року мали доленосний вплив на весь рік: хто весело зустріне і проведе його перший день, той цілий рік буде жити весело. Звідси і виник звичай гульбища. Бути п’яним цього дня вважалося необхідним навіть для тих, хто не любив упиватися вином. Шум, крик, пісні, танці наповнювали вулиці й будинки протягом ночі...
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи