Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Апостол Андрій, пам’ять якого вшановуємо 13 грудня, – перший учень, хто пішов за Христом, сповідуючи і проповідуючи Його вчення, тому і названий Первозваним...

Валерій ШАРАНДІН,
вихованець Волинської духовної семінарії

У Волинсько-Галицькому літописі під 1259 роком була описана подія, що дістала назву «Луцького чуда»: «...коли Куремса стояв біля Луцька, сотворив Бог чудо велике... і святий Миколай. Знявся ж такий вітер, що коли порок [кидальна машина] вергав [камінь], то вітер провертав каменя на них [татар]». І це не єдина літописна згадка про св. Миколая. Так великий святитель став покровителем міста. Зображення св. Миколая з’являється на луцькій міській печатці, котра в той час виконувала основну функцію міського герба, тобто використовувалась як символ самоврядування.

1999 року лучани офіційно обрали Миколу Чудотворця патроном свого міста. Постать святого увінчує одну з міських площ як символ вдячності за покровительство. Автор пам’ятника Ярослав Скакун дотримався церковних канонів у зображенні святого, а також використав історичні свідчення. А 19 грудня у Луцьку вважають за престольне свято. Незважаючи на камерність святкувань, День святого Миколая – найпопулярніша з місцевих традицій. Ймовірно, через те, щоу рятівне заступництво Чудотворця щиро вірять і діти, і дорослі...

Запитання

Чи дозволяє Церква читати апокрифічні твори або дивитися фільми зняті на їх основі, як наприклад, «Євангеліє від Юди» або «Код да Вінчі»?

Відповідає протоієрей Віктор Михалевич

Насамперед варто дати визначення, що таке апокрифи. Апокрифи (від грец. – таємний, прихований) – релігійні твори, що не визнані Церквою канонічними (від грец. – правило, норма), тобто не увійшли у список священних книг, визнаних на Вселенських соборах і святими отцями як такі, що містять правила християнської віри. Проте серед апокрифічних творів є такі, що дозволені для читання поза Богослужінням. Наприклад, апокрифічні оповіді про життя Пресвятої Богородиці...

Протоієрей Віталій СОБКО, прес-секретар єпархії

Священний Синод Київського Патріархату засудив неправославне вчення клірика нашої єпархії протодиякона Олега Ведмеденка й заборонив йому священнодіяти та проповідувати, аж поки щиро покається. На жаль, «богослів’я» виявилося для нього важливішим, ніж... Церква Божа.

Ріст чи падіння?

За кілька місяців виповниться 10 років, як розпочалася історія, про трагічний кінець якої тоді здогадалася б, мабуть, лише дуже передбачлива людина. 1997 року митрополит Яків висвятив вихованця духовної семінарії Олега Ведмеденка на диякона. Енергійний, з вищою світською освітою священнослужитель із талантом переконувати став «свіжою кров’ю» для кафедрального собору. Очолювані ним біблійні курси збирали дедалі більше не тільки православних вірян, але й представників інших Церков...

Андрій ГНАТЮК

Неоціненний дар отримала цими днями громада ківерцівської церкви Покрови Пресвятої Богородиці Київського Патріархату. Справжню копію ікони Єрусалимської Божої Матері привезла для храму парафіянка Людмила Семенюк. Тепер ця святиня буде зберігатися тут завжди. Визначним моментом є те, що потрапив образ у Ківерці саме в день його особливого шанування.

Більше двох років пані Людмила перебувала на заробітках в Ізраїлі, доглядаючи 85-річну бабусю. Свого часу туди виїхали в пошуках кращої долі 26 мешканців Ківерців. Майже щонеділі Л. Семенюк вирушала із земляками в Єрусалим, аби набратися сили від святих місць. Там вона молилася не тільки за свою родину, а й за весь український народ.

– Привезти ікону в подарунок для рідної церкви було першим моїм бажанням, коли остаточно вирішила поїхати в Ізраїль, – говорить Людмила Семенюк. – Коли стала вибирати – саме ікона Єрусалимської Божої Матері запала мені в душу...

Підготував священик Андрій РОТЧЕНКОВ, директор Центру християнського виховання дітей і молоді в Луцьку

Повернення килима

Один ремісник, який жив у Константинополі, мав особливу любов до святого Миколая і завжди святкував день його пам’яті. На старості літ він зовсім збіднів.

– Нічого у нас немає до свята нашого улюбленого за­ступника святого Миколая, – каже він одного разу до своєї жінки.

– Ось у нас залишилось останнє – килим, його продаймо, щоб купити все, що потрібно, щоб догодити Богу і великому Чудотворцю, – відповіла його благочестива жінка.

Ремісник узяв килим і пішов на базарну площу. Там до нього підійшов поважний старець і спитав:

– Скільки ти хочеш отримати за цей килим?

– Візьму скільки дадуть.

– Ось тобі шість золотих монет, – відповів старець, узяв килим і пішов геть...

Андрій ГНАТЮК

У луцькому храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці замироточила ікона святителя Луки (Войно-Ясенецького), архієпископа Кримського і Таврійського. Та ще більше вражає той факт, що чудо сталося не в старовинному намоленому храмі, а в нашвидкуруч збитій з фанери капличці. У січні цього року в одному з дворів «спального» мікрорайону її з чотирма парафіянами поставив настоятель священик Микола Савчук, а перше Бо­гослужіння відбулось на Благовіщення. Подейкують, що храм на честь Богородиці тут стояв ще в ХVІ столітті.

Диво мироточення ікони віряни виявили в листопаді. Парафіянка Оксана Андрійчук по святих місцях Криму шукала подарунок для рідної церкви – образ святого Луки Кримського. Привізши святиню додому, попросила дружину священика матусю Ларису Савчук взяти ікону для храму й туди вставити ковчежець з частинкою святих мощей, а їй віддати інший образ – привезений матусею для церкви раніше, менший за розмірами, у якому вмонтована частинка гробу святителя. Та коли Лариса взяла його, ще запакованого, її здивуванню не було меж. Те, що побачила...