Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Запитання

Навіщо роздроблюють мощі на часточки для поклоніння вірним? Чи не є це наругою над спочилим тілом святого чи святої?

Відповідає протоієрей Михайло Бучак

На престолі кожного православного храму є так званий антимінс – освячене архієреєм чотирикутне полотно (за розмірами подібне до жіночої хустки) зі вшитою в нього...

Василь ЛОЗОВИЦЬКИЙ,
проректор з навчальної частини Волинської духовної семінарії, кандидат богословських наук

Ті, хто на власному досвіді відчув і почесність, і відповідальність дару священства, знають, що бути священнослужителем – це не професія, а служіння. Причому служіння особливе, яке досить часто, якщо не завжди, повинно бути жертовним, бо й саме Християнство – це релігія жертовної любові.

Особливість пастирського служіння й підготовки до нього у наш час полягає в тому, що доводиться виконувати свої обов’язки у нових соціальних умовах. Сьогодні, коли надто велика спокуса матеріальними інтересами відвертає увагу від того, що лежить у сфері Духу, треба не просто зберегти, а найперше виплекати потяг до духовного. А якщо не в Церкві, не в її школі можна навчитися бути християнином, то де?..

Підготував священик Андрій РОТЧЕНКОВ,
директор Центру християнського виховання дітей і молоді в Луцьку

На хуторі далеко від села жила велика сім’я. Тато ще вранці поїхав конем у місто. Діти – одне від одного менше – зібралися навколо домашнього вогнища. Мама готувалася до свята. Наближалося Різдво. Діти слухали потріскування дров у печі і мріяли про подарунки.

Швидко темніло. Домашні почали турбуватися: тато обіцяв повернутися ще за дня, а його все нема та нема. Уночі всіляке може трапитись. Он заметіль як розгулялась, та й вовки в цю пору можуть на людину напасти. І, звичайно, всі боялися розбійника Мишка Петрова, який грабував, а інколи і вбивав людей у навколишніх лісах...

Підготував священик Андрій РОТЧЕНКОВ,
директор Центру християнського виховання дітей і молоді в Луцьку

Купці привезли Йосипа у Єгипет і продали одному царедворцю на ім’я Потифар. Хоча Йосип жив у Єгипті між поганами, але твердо беріг віру в Єдиного істинного Бога і боявся в будь-чому згрішити перед Ним. Потифарові Йосип служив чесно, за це господар поставив його управителем у своєму домі. Але зла і підступна Потифарова дружина звела наклеп на Йосипа перед своїм чоловіком. Господар повірив їй і кинув раба у в’язницю. Це вже вдруге Йосип потрапив у біду. Спочатку брати продали його. Тільки-но він знайшов трішки спокою в домі Потифара, як знову нещастя – потрапив у тюрму. Але Йосип не образився на Бога. Він знав, що це диявол відплачує йому за слухняність Богові.

Йосип залишився вірним Творцеві – продовжував молитись і жити в любові. Тому Господь завжди допомагав йому. Хоч Йосип опинявся в сумному становищі, Всевишній завжди...

Віктор ГРЕБЕНЮК

Єрусалимський прорив нашого Патріархату: так можна назвати першу паломницьку поїздку на Святу Землю групи волинян – мирян і священнослужителів під проводом єпископа Луцького і Волинського Михаїла у січні-лютому цього року.

«Не може бути! – заявляють недоброзичливці. – Не могли представників УПЦ КП пустити у православні храми Єрусалима, Назарета, Вифлеєма! Це все вигадки!»

Однак прочан із нашої єпархії залюбки пускали в найбільші святині Християнства, з братерською любов’ю надавали головні храми для Богослужінь – Літургії, молебнів, панахид.

Паломництво шляхами Христа справило величезне враження на волинських прочан. А все це та чимало іншого можна побачити у фільмі «Земля, освячена Христом», який вийшов на DVD (автор і оператор – головний редактор «Волинських єпархіальних відомостей» Андрій Гнатюк). Фільм можна придбати в усіх храмах Київського Патріархату на Волині.

За матеріалами писанкарки Віри МАНЬКО підготував Андрій ГНАТЮК

Чи не найпоширенішою прикметою Великодня є яйце, знак відродження всього живого, пробудження. І пов’язане воно з Воскресінням Христовим дуже давно. З переказів дізнаємося, що коли Марія Магдалина пішла з проповіддю світом, то римському імператорові Нерону, мучителеві християн, принесла крашанку і привітала його словами «Христос воскрес!» Нібито відтоді яйця на Великдень фарбують і називають крашанками. А коли майстри наносять на них візерунки, розписують їх, то такі яйця називають писанками. Є ж іще крапанки і шкрябанки. У кожного майстра візерунок – то певні його роздуми, окрема мова, загадковий текст про щось, який може залишатись не до кінця розгаданим навіть тим, хто вивченню писанок присвятив усе життя.

До речі, походження української писанки залишається малодослідженим: археологія не має жодних свідчень існування на теренах України (Київської Русі) розписаних яєць, тимчасом як на території сусідньої Польщі під час розкопок могил Х–ХІІІ століть знайдено розписані шкаралупки і навіть одну цілу писанку. Про це говорить у книзі «Українська народна писанка» відома майстриня з розпису яєць Віра Манько. Знаходили культові яйця і в курганних похованнях скіфів у Східному Криму (ІV ст...

Запитання

По радіо почув проповідь священика, який стверджував, що до церкви треба ходити щонеділі. Я ж ходжу до храму дуже рідко: на Пасху і на Різдво. Вважаю, що в мене Бог є в серці. Я в Нього вірую, молюсь до Нього – і цього мені достатньо. Навіщо ходити до церкви кожну неділю?..

Протоієрей Віктор МИХАЛЕВИЧ,
капелан і викладач Волинського інституту імені В. Липинського МАУП, настоятель парафії апостолів Петра й Павла в с. Коршовець Луцького районного деканату

У книзі «Закон Божий» сказано, що ми називаємося православними християнами, бо віруємо в Ісуса Христа, як викладено у Символі віри. Ми належимо до заснованої Ним єдиної, святої, соборної й апостольської Церкви, яка під керуванням Духа Святого незмінно, правильно славить, вірить, береже вчення Спасителя. Один із давніх отців Церкви св. Анастасій Синаїт зазначив: «Православ’я – це істинне уявлення про Бога і творіння».

Але чи мають це істинне уявлення про Бога мільйони «православних», які приходять до церкви (та чи й приходять?) лише у Великий піст, формально відбувши Сповідь та Причастя, поспішаючи над ранок Великодня, щоб устигнути посвятити пасхальний...

Ганна ХАРІВ

Старі цвинтарі схожі на музеї. Муровані склепи, пам’ятники на могилах, написи на мармурових плитах і навіть безіменні горбики з хрестами а чи дерев’яними тумбами несуть відомості про час, коли жили на землі поселенці цього місця вічного спочинку, про їх соціальний стан, віросповідання, політичну приналежність. А ще про моральні принципи оточення, з якого вони випали.

Ми з донечкою бредемо по такому старовинному кладовищу на Прикарпатті. Несемо у відерці розсаду ранніх весняних квітів до могили бабусі. Ось вона, за високою березою, що нахилилась над безіменним пагорбом, порослим травою і...

Юлія СПІРІНА,
завідувачка видавничого відділу єпархії «Ключі»

Кожна з нас знає відповідь на це запитання – адже потрібно побілити стелю, помити вікна, усе випрати, випрасувати, килими вибити-витрусити, повимивати-позаглядати в усі шпаринки, про які іншим разом і не згадаєш; напекти печива зо три відра, насмажити півтонни ковбасок, запекти шинку, накрутити голубців, нарізати салатів, спекти паски, зварити яйця, поробити крашанки, і так далі-далі, годі й закінчити...

Для чого це все? Щоб задовольнити потреби тіла. А душа? Як ми можемо задовольнити її нагальні потреби у суєтній круговерті? Може, зупинитися, озирнутися і замислитися: що важливіше? Відро печива чи Сповідь? Чиста підлога чи чиста душа? Аромат ковбаски чи аромат ладану? Що краще: змучитися від хатньої роботи чи від Страсного хресного ходу? Стояти біля плити чи стояти на виносі Плащаниці? Зустрічати Воскресіння Христове...