Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Підготував священик Андрій РОТЧЕНКОВ

Під час кожного Богослужіння в церкві засвічують свічки. Вони призначені не лише для того, щоб освітлювати приміщення. Бо навіть якщо служба правиться вдень, коли світла доволі, все одно запалюють свічки.

Свічки символізують теплоту наших молитов, сердечне покаяння за гріхи, просвітлення нас Божою благодаттю, нашу старанність у служінні Богу.

Свічки горять у різних місцях церкви. Їх запалюють за престолом у семисвічнику, на престолі, на жертівнику, біля ікон посеред храму. У храмі є великі свічники з лунками для багатьох свічок. Туди люди ставлять свічки, які є їх пожертвою на храм. На круглі свічники перед іконами ставлять свічки з молитвами за здоров’я. На квадратний підсвічник із зображенням Розп’яття, який називається канунник, – свічки з молитвою за упокоєння душ померлих.

Під час Всенічної та Літургії – на великому і малому входах, а також перед читанням Євангелія – з вівтаря виносять велику свічу на спеціальному свічникові. Ця свіча...

Мюриєль ТЕЙЛОР

На одному з підвіконь самотнього старого будинку стояла маленька свічка, а поряд з нею лежала коробка сірників. Було це давно, коли ще не існувало електричного освітлення. У ті часи свічки вечорами старанно працювали, освітлюючи всі закутки в кімнатах.

Коли після робочого дня втомлені мешканці засинали, свічка та сірникова коробка, які залишалися на підвіконні, розпочинали між собою розмову.

Одного разу коробка стурбовано озвалася до свічки:

– Подруго, ти усе меншаєш та меншаєш. Коли ти гориш – ти танеш. Будь обережною, а то раптом від тебе нічого не залишиться!

Свічка посміхнулася...

Підготував Андрій ГНАТЮК за книгою священика Анатолія ГАРМАЄВА «Етапи морального розвитку дитини»

Гостинність – одна із кращих рис нашого народу. Мудрець Сильвестр у своїх повчаннях до сина Анфима пише: «Пам’ятай, сину, як ми жили, – ніхто й ніколи з нашого дому не вийшов голодний і ображений». А ось настанови відомого придворного вельможі Акіра Премудрого:

1. «Дитино, прийди до засмученого зі словом утіхи. Це дорожче, ніж зливок золота».

2. «Сину мій, гнів свій упокорюй».

3. «Якщо ти не голодний – не наїдайся, інакше спри­йматимуть тебе за ненажеру».

4. «Сину мій, якщо хто послухає розумну людину, знемагаючи від спраги, – нап’ється холодної води»...

Христос рождається – славіте! Христос із небес – зустрічайте! Христос на землі – величайте!
Ірмос канону Різдва Христового

Як завжди, з великою радістю і духовним піднесенням відзначає Свята Церква Різдво Господа нашого Ісуса Христа. Через безмежну Божественну любов заради нас, людей, і заради нашого вічного спасіння народився на землі Син Божий – Ісус Христос. У цій, на перший погляд, дивній, але священній події відкрилася світу велика благочестя тайна: «Бог з’явився у тілі» (1 Тим. 3,16) і нам, людям, посланий «дар Божий – Життя вічне в Христі Ісусі Господі нашому» (Рим. 6,23).

Подія Різдва Христового становила і становить незбагненну тайну не тільки для людей, але й для ангелів. Однак через нашу віру вона відкриває кожному, що з нами Бог і ми з Богом.

Різдво Христове – це свято любові і миру. Прагнення миру завжди хвилювало і хвилює все людство. Де і в Кого шукати нам цього миру...

Дорогі брати і сестри! Ми, керівники християнських Церков Волині, вважаємо своїм пастирським і громадянським обов’язком звернутися до Вас зі спеціальним посланням-закликом щодо святкування Недільного дня – священного обов’язку кожного християнина, незалежно від його конфесійної приналежності.

Четвертою Заповіддю Закону Божого Господь велить шість днів працювати і робити свої діла, хто до яких покликаний, а сьомий день присвячувати служінню Богові та святим і угодним Йому справам – турботі про спасіння своєї душі, молитві в храмі Божому й удома, вивченню Закону Божого...

Монахиня Марія (Ігнатенко),
настоятелька Володимирського жіночого монастиря Різдва Христового

З ранніх часів Християнства знаходили ці святі слова відгук у багатьох спраглих серцях і спонукали подвижника кидати все і йти в пустині та монастирі й заради великої любові до Христа проводити аскетичне життя, і ставали вони «земними ангелами, справа яких є милість, мир і жертва хваління» (Нил Сорський).

 Виснажуючи свої тіла вони все більше підносилися до небесного і проливали щирі, слізні моління за Церкву, Батьківщину, живих і померлих. І по їх молитвах Бог милує цей світ. Милує Бог і нашу багатостраждальну неньку – Україну. Потихеньку постають храми малі і величні, де служба лине знайома з матусиної колискової, українською...

Протоієрей Михайло БУЧАК

«Чому нарікає людина жива? Нехай нарікає кожен на гріхи свої. Випробуймо й дослідімо дороги свої і навернімося до Господа». Ось відповідь Святого Письма на нарікання українців на адресу керівництва нашої країни. Влада в Україні – відображення кожного українця зокрема, «дзеркало», в якому ми повинні побачити себе.

Після подій Майдану, ми одразу ж забули, Кому найперше повинні дякувати за ту Любов, що сколихнула всю Україну. Ми забули про Бога, і почали ділити Славу, яка належить Господу...

Запитання

Прочитав у вашій газеті, що іподиякона висвятили на диякона. Хто такий іподиякон, які в Церкві взагалі є чини і які їхні обов’язки?

Відповідає ієромонах Марк (Левків)

У Церкві Христовій від самих її початків є три священні сани: диякон, пресвітер...

Андрій ГНАТЮК

Теми про астрологію все частіше заполоняють сторінки наших видань. Всілякого виду гороскопи стали чи не найчитабельнішими матеріалами. Хтось цікавиться, як йому поводитись того чи іншого тижня, хтось шукає свого коханого, а когось просто приваблюють ці таємничі космічні сили. Зараз законодавчо справа астрологів не заборонена, як і близька до неї – справа ворожіння. По селах ще й досі живуть бабки, які зцілюють, варять чарзілля, просто передбачають. І через те, що часто по їх допомогу звертаються люди, таких «фахівців» усе більшає.

Гороскопи налаштовують людину на певний лад. Хтось дорікне: це ж нормально, коли людина, прочитавши, що зорі віщують небезпеку...

Віктор ГРЕБЕНЮК

1995 року популярна тоді «Народна трибуна» надрукувала оцей мій допис. Днями знову довелося побувати на описаному місці. На жаль, тема кореспонденції десятилітньої давнини і досі на часі...

Давно чув про старий цвинтар по вулиці Франка в Луцьку. Старі люди кажуть – «могилки на Яровиці», та все не траплялося зайти. Якось же випадком був у тій місцині, і ходив я тим невеличким гробовищем, і, приголомшений, довго не міг отямитись.

Власне, цвинтаря нема. Є посадка, загиджена купами покидьків, усілякої ламані, різним непотрібом. Є – то тут то там – мізерні горбочки землі: з-під сміття проростає барвінок, під сміттям лежить...